Наукова революція та її передумови
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Вираз «наукова революція» напевно не раз зустрічався всім читачам журналу, а багато його і самі вживали, зазвичай маючи на увазі при цьому великі відкриття, що ведуть до радикальної перебудови наукових уявлень. Тому і самі революції часто отримують назви або за іменами своїх головних героїв, або відповідно до тих нових результатів, які вони символізують: копернікіанська революція, дарвінівська, квантово-механічна.
Так повелося в буденній мові, журналістиці, науково-популярній і, мабуть, ще філософській літературі. А багато істориків науки ставляться до цих слів без жодного ентузіазму. У них для того чимало підстав: слово «революція» перш за все наводить на думку про розрив, розкол з минулим, про шалене протиборство зацікавлених сторін, про народження на уламках старого укладу чогось, що раніше не існувало і навіть немислимого. Звичайно, все це можна знайти і в тих наукових нововведеннях, які прийнято називати революційними; більш того, саме ці їх риси найбільш наочні. Але ретельний аналіз виявляє й інше.
Найрадикальніші нововведення часто виявляються результатом досліджень, метою яких був розвиток вже існуючих, «ортодоксальних» поглядів,— такими були, наприклад, великі роботи Планка. Спадкоємність, що лежить в глибині наукових концепцій і дослідницьких програм, нерідко пов’язує самі, здавалося б, не схожі один на одного пласти наукового знання. І кожен «переворот» в науці на ділі виявляється тривалим процесом обговорення і випробування різних варіантів вирішення тих проблем, які в рівній мірі цікавлять як «консерваторів», так і «новаторів»,— вчені, навіть стоять на протилежних позиціях, виступають тут не як противники, але скоріше як свого роду партнери по переговорах.
«Революційні» терміни надмірно акцентують лише одну сторону великих змін в науковому знанні. І не випадково Альберт Ейнштейн, який володів загостреним почуттям історизму, свідомо уникав говорити про революції в науці. Не випадково також, що в новітній історико-науковій літературі слово «реформа» вживається в таких випадках набагато частіше.
Зрозуміло, я зовсім не хочу сказати, що цей термін необхідно вигнати з мови наукознавства. Він досить зручний, коли потрібно порівняти два стани наукового знання, розділені періодом сильних і незворотних змін,— наприклад, хімію 1770 і 1810 років або фізику кінця XIX століття і початку тридцятих років XX століття. Зіставляючи ці окремі і, треба підкреслити, штучно виділені зрізи тієї чи іншої гілки науки, ми можемо знайти такі відмінності методів, способів постановки проблем і інтерпретації рішень, фундаментальних теоретичних положень і навіть прихованих за ними філософських установок, які при певному куті зору будуть виглядати як результат радикальної перебудови якоїсь галузі науки.
Однак навіть тут вираз «наукова революція»,— строго кажучи, лише метафора, а не точний термін. Будь-які зміни такого роду все ж локальні. Народження квантової механіки не вплинуло на лінгвістику або соціологію, створення генетики не привело до перегляду фізичних теорій, а становлення структурного мовознавства не викликало ніяких резонансів ні в хімії, ні в астрономії. Звичайно, якийсь обмін ідеями завжди відбувається, але самі ідеї при цьому втрачають свій спеціальний характер, робляться загальнокультурним надбанням. Так, у другій половині позаминулого століття уявлення еволюціоністської біології вплинули на мовознавство, проте ще до цього вони встигли стати досить загальним місцем мислення освічених людей того часу.
Але чи можна в такому випадку говорити про реальність справжніх наукових революцій, що охоплюють відразу всю науку в цілому? Можна. Історія науки знає незворотні процеси глобальних змін, що перетворюють — причому більш-менш одночасно всю науку, а не окремі її гілки.
Однак в тридцятих роках XIX століття Огюст Конт вперше вклав у вираз «наукова революція» інший сенс: глобальна зміна умов соціального існування науки в цілому – її суспільного статусу і взаємовідносин з суспільством, її престижу і характеру підтримки наукових досліджень різними суспільними силами (надалі я буду говорити про неї як про соціальну підтримку науки), структур наукових інститутів і їх зв’язків з іншими суспільними інститутами і їх потребами і т. п. Такі процеси, хоча вони і розвиваються дуже повільно, часом розтягуючись на століття, набагато більше нагадують власне революції, ніж «наукова революція» в колишньому сенсі слова. Незворотність змін, відсутність історичних прототипів для нових форм існування науки як соціальної системи, ослаблення або навіть розрив спадкоємності з минулим — все це набагато більш типово саме для революцій «у другому сенсі».
Які ж ці революції, в яких умовах і чому вони відбуваються? Ясно, що вони не відбуваються всередині науки,— вони створюються дією різноманітних соціальних сил, що призводять до глобальних змін взаємозв’язків між наукою і суспільством. Але тема нашої наступної статті «наука і суспільство» воістину безмежна — легше, здається, перерахувати те, що до неї не має відношення, ніж те, що з нею безпосередньо пов’язано сьогодні або було пов’язано в минулому. Тому з самого початку обмежимо тему нашої розмови. Динаміку наукових революцій ми будемо розглядати лише як зміну умов соціальної підтримки науки. Найбільш осяжний, хоча, звичайно, і не єдиний показник такої підтримки — матеріальні витрати на те, що прийнято називати дослідженнями і розробками.
Далі буде.
Автор: А. Левін.