Океан та його скарби
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
«Як може океан потрапити в біду? Адже він такий могутній!» Затятий рибалка, щойно ознайомлений зі статтею про забруднення, яке утворює так звану «мертву зону» в морській затоці північного узбережжя Мексики, налаштований скептично. «Я люблю океан, — сказав він. — Просто в голові не вкладається, як ми могли так нашкодити цій величезній і такій життєздатній системі. Океан здається безмежним і непідвладним часові!»
Таке сприйняття океану було дуже поширеним — донедавна. Оскільки значення світових вод дедалі зростає, усвідомлення їхньої важливості для людства набуло надзвичайної гостроти. Рибалкам дедалі важче знайти одразу багато видів риби — тріску, мойву, меч-рибу та багато інших. Такі феномени, як Ель-Ніньо, дали змогу оцінити роль океану в формуванні клімату та погоди. Вода випаровується з поверхні моря й утворює хмари, які повертають чисту воду землі та морю. Морська вода становить близько 97 відсотків всієї земної води, а з 3 відсотків, що залишилися, 97 заморожені у полярну кригу та сніг. Вода, безумовно, основа життя. Може бути вода без життя, але ніде, навіть у найбезплідніших пустелях та найсухіших долинах Антарктики, не може бути життя без води.
Недавнє відкриття води на Європі, одному із супутників планети Юпітер, викликало чимало роздумів про існування там життя, яке могло виникнути у зв’язку з діяльністю підводних вулканів, подібно до фіто- та зооценозів, що розвиваються довкола гідротермічних отворів у глибинах нашого океану. Нині розробляються плани послати на Європу космічний корабель і встановити там робота, здатного пробурити три кілометри льоду, перш ніж дістанеться до моря, глибина якого, можливо, сорок кілометрів. Тим часом світовий океан криє у собі багато недослідженого. Ми лишень почали уявляти потенційну енергію морських хвиль, цілющі властивості морських бактерій, поживність морських водоростей, здатних подолати голод на Землі. Справжнім неоціненним скарбом, найкращим дарунком океану може бути історія Землі — від залишків затонулих кораблів до щорічних смуг коралових рифів.
Втім, чи не найразючіше відчуття, коли заходиш в океан у плавальних масці та ластах і розумієш, що це лише місце, заповнене скелями та водою. Це щось на зразок юшки, особливого виду мінестроне, де всі часточки і шматки — живі! «Живі викопні істоти» повсюди. Майже всі з 33 основних видів тварин, а також добра дванадцятка загальних категорій рослин та інших організмів, що існували сотні мільйонів років тому, принаймні частково репрезентовані тут, і тільки близько половини — на суходолі.
Кожна суща на Землі річ впливає на довкілля, ініціює незначні, але реальні зміни. Всі вони — складники грандіозного механізму, що робить Землю такою, як вона є: живою планетою, системою підтримки нашого життя. Величезне розмаїття життя спричинює зміни і передбачає необхідні елементи для того, щоб відреагувати, щойно ті зміни трапляться. Життєздатність природних систем підтверджується здатністю до відновлення після штормів, пожеж, зіткнень із кометами або кліматичних природних коливань, зберігаючи увесь цей час будову, всередині якої квітують живі істоти — такі несхожі між собою.
ЛЮДСЬКА ПОЖАДЛИВІСТЬ
Розуміння того, що наші життя залежать від цілості Землі, робить нас чутливішими до швидких змін, очевидцями яких ми є, здатних породити явища з небажаними наслідками. В історії планети немає видів, таких самих жадібних і успішних у винищенні та витісненні інших видів і всієї екосистеми, як наш власний. Дехто каже, що наш вплив можна порівняти з уповільненим зіткненням Землі з кометою, поштовхи від удару стають дедалі відчутнішими, не поступаючись наслідкам штормів, виверженням вулканів, хворобам і підштовхуючи, як нині видається, грандіозні процеси, здатні змусити льодовиковий період повернутися знову.
Ночами наші міста яскріють надприродним світлом, здобутим від спалення скам’янілого багатства віком у мільйони років. Комплексні, природно продуктивні екосистеми зникають, на зміну їм приходять геометричні схеми, що дають вразливі, одновидові врожаї. Інші зміни не такі очевидні — переміщення мільйонів тонн живих океанських істот у минуле сторіччя і поповнення океану мільярдом тонн сміття — надлишками добрив, пестицидів та інших шкідливих речовин. Хіба все це не викличе збоїв у роботі природних систем? Чи переймемося ми наслідками виловлення нечуваної кількості морської флори та фауни?
ЗАГРОЖЕНІ ВИДИ
Ми вдосконалили шляхи вбивства морських гігантів та їхніх менших родичів — дев’яти видів великих китів, понад п’ятдесяти видів «малих» китів, дельфінів та білобочок, а також всіх морських черепах. Багато з них нині під загрозою або в небезпеці. Голубий тунець вагою 450 кілограмів, величезний палтус, тріска завбільшки з рибалок, які її виловлюють, сторічний осетр, велика меч-риба, марлинь, вітрильник, акули та багато інших гігантів зненацька стали рідкісними. Звукові датчики, розроблені для пошуків ворожих підводних човнів, нині вистежують рибу, кальмарів, креветок та інші створіння, аби мисливці виловлювали їх величезними сітями, здатними проковтнути з добру дванадцятку аеробусів.
Нещодавно понад 100 видів морської живності було занесено до списку Міжнародної спілки охорони довкілля як такі, що перебувають під загрозою або в небезпеці, оскільки їхня чисельність різко зменшується. Величезне населення океанічної флори та фауни вироджується. Три категорії морських істот, що залишилися, використовуються у виробництві протеїну: морські кальмари, великі рої креветок і маленькі створіння, що мігрують у воді вертикально, під загальною назвою «глибинний розпорошений прошарок».
Тим часом ракоподібні є стрижнем екосистем. Фактично ці загрожені види — смачний і поживний стіл для інших істот. Прикладом важливості всіх без винятку ракоподібних видів є антарктичний криль, напівпрозоре, блідо-рожеве, завдовжки з палець створіння з величезними чорними очима і неймовірною здатністю випромінювати заворожливе синьо-зелене сяйво біолюмінесценції. Мільярди їхніх видів становлять невід’ємну частину життєво важливого плетива південно-океанічної екосистеми. Рої креветок з’їдаються пінгвінами, крячками, чайками, тюленями, морськими левами, кальмарами, рибою та певними видами китів, для існування яких потрібна сила-силенна цих креветок.
Вага цих видів для всього Антарктичного королівства така велика, що ми повинні твердо знати: ніщо не загрожує їхньому подальшому процвітанню. А проте окремі народи щороку знищують тисячі тонн цих істот, виловлюючи їх і переробляючи на високопротеїновий корм для свійської птиці, великої рогатої худоби та на їжу для себе.
Окрім хижацького винищення, неповторність морського життя руйнує багато інших чинників. Безперечно, розвиток берегової смуги, будівництво портів, дамб, реактивних двигунів, вирубування мангрових лісів, осушення боліт — все це, помножене на зіткнення з річками, що несуть у собі тяжкий вантаж надлишків добрив, біоцидів та осаду, завдало величезної шкоди.
Як ми можемо бути певними у впливі на флору і фауну океану? Незважаючи на швидке та безпрецедентне проникнення у природу моря, завдячуване технологіям, більша частина океану залишається непізнаною і недослідженою, навіть на глибинах, де спокійно мандрують водолази — на п’ятдесят метрів вглиб від поверхні. Найбільшої океанічної глибини, 11-ти кілометрів, досягнуто лише раз, у 1960 році, коли двоє дослідників півгодини роздивлялися глибину крізь маленький ілюмінатор батискафа «Trieste». Недавні додаткові крупинки знань з’являлися завдяки фотоапаратам, спущеним на прив’язаному японському роботі «Каіко», але ці глибини — як і 95% решти моря — ще чекають побачення з людством.
СУМНІВНЕ МАЙБУТНЄ
Дуже легко ігнорувати місця, які ми не гідні побачити, не турбуватись і не піклуватись про створінь, яких ніколи не побачимо. Ми надто переймаємося проблемами руйнації та пограбування нашого середовища, та найбільше ми маємо журитися власним невіглаством. Дехто знизує плечима і каже: «В чім річ? З людством все гаразд. Погляньте на його чисельність». Зрештою, потрібен був увесь час від світанку цивілізації до 1800 року, щоб кількість людей досягла лише мільярда. А через якихось півтора сторіччя це число подвоїлося, не перестає зростати майже шестимільярдне світове населення і нині. А наше власне майбутнє досі в небезпеці.
Немає легких відповідей на запитання, що робити, але є надія, що важливі «гарантії» безпеки перед лицем невідомого стають у центрі уваги разом зі створенням дедалі більшого числа морських заповідників у берегових зонах — прирівняних до національних парків, природних заповідників, природних запасів землі. Понад 1200 морських зон охороняються різними націями. Поки що цей «захист» далекий від ідеального (реклама та спортивне рибальство активно тривають), і загальна площа, на яку він поширюється, ще дуже мала (дрібна часточка одного відсотка цілого океану), але такі далекосяжні дії можуть означати початок нового напряму, який приведе до гармонії — або принаймні міцного миру — всередині природної системи, що нас підтримує.
І останнє запитання: «Що все це означає для нас, для нашого майбутнього?» Чи можемо ми застосовувати нашу страхітливу владу, щоб використовувати — не виснажувати — природні системи, що нас підтримують? Чи здатні ми подолати найбільшу загрозу для океанів, а отже й для нашого майбуття — невігластво? Є багато незнаного, але одне ми знаємо напевне: у нас стане сили знищити здорову діяльність моря, що підтримує життя на Землі, якщо ми не знайдемо способу «відшкодувати збитки». Справіку море піклувалося про нас. Настав час нам самим подбати про море.
Автор: Сильвія Ерле.