Сюрпризи радіолокації
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
«Око тайфуну»… Досвідчений капітан знає, чим загрожує човну ця центральна зона тайфуну, де вітер — тихий і лагідний, а хвилі лише трохи похитують човен. Будь-якої миті все може змінитися: шалений натиск вітру нахилить корабель, величезні хвилі вдарять у його борт… Величний лайнер може перетворитися на безпорадну іграшку стихій. Як же відбувається ця майже миттєва зміна погоди, що твориться на межі розділу двох стихій — водної та повітряної? Як відбувається енергетична взаємодія океану та атмосфери?
Щоб отримати відповіді на ці питання, вчені вивчають радіо зображення поверхні Тихого океану, отримані з супутників. Радіолокаційна система дає смугу огляду близько 500 км. Зображення виходить завдяки вибірковому розсіюванню радіохвиль поверхнею океану.
Не менш цікаві зображення отримані і за радіолокації інших піщаних «хвиль» Західної Сахари. Там, де на оптичних знімках немає нічого особливого, радіохвилі зненацька виявили кільцеву структуру діаметром близько 35 кілометрів. Що це, занесений піском древній кратер вулкана чи слід падіння метеорита? Знімки дають змогу побачити те, що приховано під піском на глибині до шести метрів. Чи не взяти цей метод на озброєння археологам?
А ось що показала радіолокація поверхні нашої сусідки Венери, проведена автоматичними станціями Венера-15 і Венера-16. Там також виявили кільцеві структури. На поверхні Венери знайшли і малюнок, що нагадує паркет. Якби таке відкрили в ті часи, коли вірили в існування марсіанських каналів, то «паркет», звичайно, прийняли б за сліди діяльності розумних істот, дуже вже правильні прямокутники видно на радіолокаційному зображенні. Але, швидше за все, це просто нагромадження тектонічних лусок, що народилися при горизонтальних рухах кори планети.