Тобі не холодно правнук? – ще раз про гляціології

Ось вже кілька років поспіль у білій пустелі найбільшого острова звучить різноманітна мова: вчені з Данії, Швейцарії, США здійснюють тут міжнародний проект під назвою «Гренландський льодовиковий покрив». Здавалося б, різниця мов не сприяє зростанню взаєморозуміння. Однак «Вавилонська вежа» на цей раз будується успішно. Не так давно над полярним табором з’явилася бурильна вишка. Ні, нафту тут не видобувають. На станції видобувають торішній сніг. Беззмістовна, згідно з приказкою, субстанція неоціненна з точки зору палеокліматології – науки про те, тепло або холодно було нашим віддаленим предкам, чи переслідувала їх велика посуха або, навпаки, нескінченні опади.

Все глибше в товщу льодовикового покриву йшов бур, все довше ставала колонка снігу, фірну, льоду, доступна вивченню. Коли її, нарешті, витягли на білий світ, виявилося, що самий нижній шар опадів збунтувався «всього лише» 1420 років тому. Не відразу навіть знайдеш якусь історичну подію, щоб прив’язати її до 599 року нашої ери, до того загубився в давнині нічим не примітний день, коли над просторами Гренландії йшов ось цей самий сніг.

До сих пір найдавніший зразок опадів, що потрапив до рук гляциологів, був на шість століть молодше цього новачка. Негайно – вертольотом, літаком, спеціальним човном, обладнаним холодильником, його доставили в Копенгаген. В університетській лабораторії над чудовим «ескімо» схилився цілий синкліт, очолюваний видатним професором палеокліматології Віллі Дангаардом.

Відомо, що варто наступити похолоданню, як в опадах збільшується вміст того ізотопу кисню, який хіміки позначають формулою О₁₈. Так що результати ізотопного аналізу – перше, на що накинулися фахівці. Виявилося, що за півтори тисячі років льодовик Гренландії пізнав багато злетів та падінь. І всі тривалі хвилі потепління і похолодання, які відбувалися в Гренландії, починаючи з середини VI століття, ми тепер знаємо.

Але цього замало. Важливо було порівняти Гренландію з її сусідами по Північній півкулі – з Ісландією, де метеорологічні спостереження ведуться безупинно з першої половини XIX століття, і з Англією, де вони були розпочаті багато раніше – в 1680 році. Тут-то і виявилася цікава закономірність.

Виявилося, що температурні криві цих не так вже й близьких один до одного островів слідують одна за одною. Але тільки не відразу: варто в центрі Гренландії наступити потеплінню, як воно повторюється і в Ісландії – 100 років по тому в одному її районі і 150 – в іншому. Британські острови теж слідують за Гренландією, але з ще більшим запізненням – через 250 років.

Звернулися до істориків, археологів, фольклористів. Ті підняли саги норманів, хроніки і літописи древніх британців. Градусників, звичайно, тоді не було, але за погодою стежили: на перешкоди рибальства від плавучих льодів, що наскочили з півночі нарікали, вдалі для селянина і неврожайні роки відзначали, ранньому льодоставу на річках дивувалися. Це дозволило з деякою мірою точності продовжити кліматологічну таблицю ще на кілька століть углиб часів. Та й в просторі розширити: на схилах гір Уайт-Маунтінс, що в штаті Нью-Гемпшир, знайшлося місце, де погода реєструється день за днем мало не з першого дня появи білих поселенців в Америці.

І повсюдно одне й те саме: за похолоданням в Гренландії слідує падіння температури, за потеплінням – підвищення, причому з однаковим для даного району інтервалом.

Чи не служить найбільший острів Землі, її другий після Антарктиди льодовик, таким собі регулятором клімату? Принаймні, для Північної півкулі? Зараз в Гренландії рік за роком стає холодніше. Чи не означає це, що в наступаючих століттях похолодання очікує і всю Західну Європу?