Топографія поверхні океану

Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.

На борту станції «Скайлеб» проведено експеримент із радіолокаційним висотоміром. В експерименті фіксувався час повернення сигналів, що випромінюються пристроєм на супутнику і відбиваються від поверхні води. З цих даних визначали відстань між орбітою супутника та поверхнею океану. Орбіта розраховувалася за радіоспостереженнями, і хоча абсолютна точність визначення її висоти становила близько 25 м, орбіта досить стабільна. Її використання як координатної осі дозволило отримати надзвичайно цікаві результати. Виявилося, що поверхня океану вкрита своєрідними пагорбами та долинами.

У повідомленні наводяться два приклади топографічних профілів: для району плато Блейк та для глибоководного жолоба Пуерто-Ріко.

Рельєф поверхні океану визначався як відхилення водної поверхні від еліпсоїда з великою піввіссю 6378155 м і стисненням 1/298,255. Для оцінки відстаней на земній поверхні можна сприйняти, що швидкість супутника становить 8 км/с. На графіках видно, що топографічні нерівності водної поверхні досягають 15 м.

Підняття та депресії океанічної поверхні виявлено також і в інших місцях. У багатьох випадках вони корелюють із рельєфом океанічного дна.

Оскільки поверхня океану являє собою, взагалі кажучи, еквіпотенційну поверхню, «очевидна, як пишуть автори повідомлення, перспективність використання супутникового висотоміра для картування розподілу щільностей у земній корі і для дослідження геологічної структури Землі».