В лабіринтах наукової творчості

Як це не здасться дивним, але почати треба з азбучного питання: що є взагалі творчість? Здавалося б, про що суперечка, досить заглянути в енциклопедію, де ясно сказано, що творчість це «діяльність, що породжує щось якісно нове, що ніколи раніше не було». Як бачимо, все дуже просто.

А тепер задумаємося. Діяльність, скажімо, художника або вченого націлена на створення або відкриття нового, — тут ніби все ясно. А діяльність шофера, бухгалтера, представників інших масових професій? Чи може той же шофер в межах своєї професії створити щось «якісно нове». Його справа – їздити без аварій, як справа бухгалтера — з точністю до копійки зводити річний баланс. Але тоді виходить, що переважна більшість професій не вимагає творчості і, більше того, в їх межах люди і не можуть створити «якісно нове», не для того самі ці професії призначені.

Перед мільйонами людей немов опускається шлагбаум до творчої діяльності. Далі. Діяльність винахідників цілком відповідає прийнятому визначенню. А раціоналізатори? Хіба вони створюють «якісно нове, таке, що ніколи раніше не бувало»? Ні, створене ними ново лише для даного підприємства, для даної ділянки виробництва. Так творчість це чи не творчість? (До речі, частка рутинної праці велика в діяльності вченого. І далеко не всі науковці, письменники, художники створюють щось «якісно нове», хоча будь-яку книгу або картину легко зарахувати до розряду «ніколи раніше не були».)

Виходить, що творчість — багаторівнева система. Коли людина стикається із завданням, яке вона вирішує без підказки ззовні, то вона творить, але лише «для себе», оскільки інші люди, можливо, вже сто разів вирішували ту ж задачу. Другий рівень — «творчість для багатьох», та ж раціоналізація, наприклад. Нарешті, третій рівень – «творчість для всіх», яка, власне, і означає створення якісно нового, ніколи раніше не бувшого.

…Як було б все просто, якби проблема розкладалася тільки на ці логічні полички!

Поки що ми розглянули і узагальнено згрупували творчі прояви, так би мовити, лише по «адресату творчості». Але природно постало питання: чи кожна людина в принципі може «писати за цими адресами» чи кожен здатний до творчості? Іншими словами, як, яким чином працює сам механізм творчої думки? Видатний фізик минулого століття Луї де Бройль говорив, що всі великі відкриття обумовлені «раптовими і небезпечними стрибками думки», породженими не стільки логікою і розумом, скільки уявою, фантазією, інтуїцією.

Якщо уявити інтелект у вигляді звичної нам всім машини, то уяву, дійсно, можна уподібнити мотору, логіці відвести роль всіляких передач, а знання порівняти з паливом. В цьому випадку протиставлення одного іншому явно втрачає сенс; будь мотор як завгодно потужним, чи рушить машина без пального і чи далеко ми поїдемо з розбовтаними шестернями і трансмісіями? Ця аналогія доречна, але до відомих меж. Чи так вже чітко ми уявляємо взаємозв’язок знання, уяви, емоцій і раціо? Адже ми завжди знаємо набагато більше того, що ми знаємо, тільки значна частина цього прихована в підсвідомості, часто нам недоступна. Яка роль «прихованого знання», коли нас раптом інтуїтивно «осіняє»! Те, що ми усвідомлюємо, лише освітлену поверхню океану нашої психіки, глибини якої для нас самих ще дуже смутні.

Далі. Багато що говорить про те, що робота інтуїції тісно пов’язана з уявою, фантазією. А ці поняття стоять в нашому уявленні через кому, строго не розділяються. Чи виправдано це? Звичайно, в тому і в іншому випадку відбувається свідомо-несвідоме моделювання ситуацій, вчинків, зв’язків явищ, всього, що є в житті. І чого в ньому немає. Ось тут, думається, і пролягає розділ: уява — це моделювання існуючого, фантазія — неіснуючого. Експериментальні дані свідчать, що «моделювання існуючого», тобто уява, властива і вищим тваринам. А як у них з фантазією? До речі, чи можна відкрити щось якісно нове, створити те, що ніколи раніше не було, залишаючись в межах уяви, тобто моделюючи лише існуюче? Думається, ні. Може бути, фантазія – це на відміну від уяви еволюційно нова властивість психіки, якраз одна з тих її властивостей, які відокремлюють нас від тварин?

Мені здається, можна виділити ще «нульовий рівень». Мається на увазі очевидний, але поки такий, що не звернув на себе належної уваги стан — сон. Але ж сновидіння можна порівняти з кінофільмом, дуже дивним, дуже своєрідним, який творить підсвідомість. Творить, а як ще можна сказати? Кожне сновидіння, треба думати, унікально, а скільки в них нового, несподіваного, парадоксального! Ось це я і вважаю “нульовим рівнем творчості”, який нерідко прихований від самої людини. Хоча коли як! Багато видатних вчених, поети, художники свідчили, що осяяння приходить до них саме в сновидіннях. А сни бачать всі…

В ході міркувань і суперечок про значення логіки та інтуїції, свідомого і підсвідомого дискусія наша закономірно торкнеться питання і про виховання творчої особистості. Поки що в школі і вузі упор робиться на знання. Ми всіляко розвиваємо логіку. Упор на раціо, перш за все на раціо! Тонка емоційна настройка, розробка фантазії, активізація інтуїції — все це за бортом програм. В результаті ми отримуємо «людину, яка знає», та й то не завжди, і «людину, яка вміє» (теж не завжди). Чи обов’язково при такому підході відбувається становлення «людини творчої»? Нажаль…

Ми точно навіть не знаємо, чи з’являється вона завдяки педагогічним зусиллям, крім них або часом всупереч їм.

Тут, правда, виникає контрпитання. Так-сяк, знання ми передавати вміємо. Розвивати логічне, раціональне мислення – теж. Але впливати належним чином на підсвідомість? Ефективно розвивати фантазію, тим більше інтуїцію? Налаштовувати емоції?

Так, прогалин, неясностей і незнання тут повно. Однак інтуїтивна діяльність вже не таємниця за сімома печатками; є вдалі педагогічні експерименти, де для навчання направлено активізувалася підсвідомість; вже відпрацьовується методика розвитку фантазії; вже і інтуїція перестає бути «річчю в собі» і багато ще в цьому напрямку робиться. З накопиченого вже можна і потрібно брати. Ось чому теза: «творчість є не тільки відмінною і характерною особливістю людської діяльності, але і її сутнісною характеристикою» явилася як би підсумком дискусії на цю тему.

Так-то воно, може бути, і так. Але ось під яким кутом зору розглянув це питання доктор філософських наук А. Уемов. “Сучасні комп’ютери, — розмірковує дослідник, – наочно демонструють міць формалізації мислення, бо позбавлений психіки автомат виявляється здатним вирішувати такі завдання, які під силу не кожній людині. Ми опиняємося перед дилемою: або вважати машини здатними до творчого мислення, або не вважати мислення, модельоване машиною, творчістю. В останньому випадку сфера творчого мислення катастрофічно звужується”.

Таким чином, думка філософа зводиться приблизно до наступного. У науці йде і шириться процес формалізації, і те, що колись вважалося творчістю, перестає нею бути. Цей процес не завжди помітний, але варто пригадати, що навіть настільки звичайна арифметична дія, як віднімання, в далекому середньовіччі була справою творчою і такою важкою, що далеко не всякий університет міг навчити цієї премудрості. Словом, «поле творчості» поступово звужується, формалізується, алгоритмізується. Деякі теоретики зводять «цитаделі»: ось цей елемент творчого процесу ніколи не вдасться формалізувати!

Однак досвід показує, що «цитаделі» руйнуються одна за одною. А раптом у віддаленому майбутньому все «поле творчості» вдасться формалізувати, і в кінцевому рахунку передоручити комп’ютерам? Іншими словами, а чи знадобиться нашим нащадкам для повсякденної, конкретної діяльності виявляти цю саму «сутнісну характеристику»?
У самій постановці питання як би ховається і відповідь на нього.

Скажіть, рішення звичайних кубічних рівнянь – це творчість? Вірно, сьогодні їх як горіхи клацає будь-який успішний старшокласник. Однак кілька століть тому кращі математики змагалися у вирішенні кубічних рівнянь, це було однією з вершин математичної творчості до тих пір, поки не з’явилася формула Тартальї — Кардано. Після цього все стало рутиною… Чи завдало це і подібне хоч найменшої шкоди математичній творчості? Нітрохи, математики взялися за більш складні завдання.

В принципі формалізація обіцяє величезне благо. Непізнане подібно гущавині, де думка спотикається, кружляє, ледь бреде. Пізнання вручає їй карту, а алгоритмізація вже подібна прокладці шосе — до завдань, до яких раніше не можна було «доїхати».

Перед людством зараз постали нові, нечуваної складності завдання, які треба терміново вирішувати. І нічого витрачати творчий потенціал на примітив, що легко піддається «розумовій автоматизації», це марнотратно, шкідливо, непотрібно. Творчість вичерпується не раніше, ніж зникнуть нові надскладні завдання пізнання і перетворення дійсності, ну а це нам не загрожує.

Залишається додати, що в деяких доповідях не без підстав доводилося, що сама по собі логічна формалізація та аглоритмізація ходу думки — процес творчий. Між іншим, міг би Рембрандт створити свої шедеври, якби його підводили чисто автоматичні, якщо завгодно ремісничі, навички малювання? Ні, уявити собі «заасфальтованим» все поле творчості просто неможливо.

І тут-то ми підходимо до проблеми, запропонованої до розгляду доктором філософських наук М. Каганом.

Вчений звернув увагу на те, що найчастіше досліджується проблема науково-технічної та художньої творчості і в центрі уваги виявляється особистість, що, звичайно, виправдано, але свідомо недостатньо. Є, як відомо, і групова, колективна творчість, яка в науці і техніці все більше шириться. Нарешті, необхідно говорити і про масову творчість (без якої, наприклад, важко зрозуміти народження міфології), в кінцевому підсумку — загальнолюдську творчість.

Отже, підіб’ємо деякі підсумки. Ми виділили творчість для себе, для багатьох, для всіх (по адресату), індивідуальну, групову, масову, загальнолюдську (по суб’єкту), технічну, наукову, художню (по об’єкту). Все? Звичайно, ні. Соціальна творчість – управління суспільним розвитком. Його об’єкт – підприємства, галузі економіки, наука, культура. Нарешті, творіння самої людини, бо поза соціумом людина не може стати людиною (приклад реальних «мауглів» тут досить показовий).

Дійсно, залученість в творчість, врешті-решт, залежить тільки від самої людини, де б вона не працювала. Не всі можуть включитися, наприклад, в наукову або художню діяльність, але всі можуть творчо брати участь в соціальній, що не менш важливо. Вибір є, і багатий! Творчість – об’єкт складний, багатовимірний, вистачить роботи в кожному його «інтервалі».

Автор: Д. Біленкін.