Інтелект: штучний і природний
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Навколо терміна «штучний інтелект» зламано так багато списів, що, здається, хоча б головне має бути зрозуміло всім: слово «інтелект» в ньому відображає той непорушний факт, що комп’ютери допомагають людині саме в її інтелектуальній, а не в якійсь іншій діяльності. Іншими словами, вони існують не заради того, щоб виконувати механічну працю, обробляти сировину і матеріали або перетворювати енергію з одного виду в інший, як молоток або сокира, електромотор або атомний реактор. Ні, вони обробляють дані – знаки і символи, а разом з цим укладену в цих даних інформацію. У цьому — а на осяжне майбутнє тільки в цьому — робота комп’ютера інтелектуальна.
Звичайно, будь-який психолог, спеціаліст з людської душі, буде правий, заявивши, що існуючі машини і програми для них багато в чому поступаються людині у своїх інтелектуальних можливостях. Але йому доведеться, поміркувавши, визнати, що комп’ютери в чомусь перевершують нас з вами, хоча б в умінні швидко і надійно обчислювати. Можна заперечити, що обчислення — це не інтелектуальна, а майже механічна діяльність, що вона ініціюється людиною і здійснюється по встановленій нею програмі. Але, з іншого боку, крім людини, тільки комп’ютер – не пилу і не сокиру – можна змусити займатися подібною діяльністю. Це і дає підстави користуватися такими словами, як машинний інтелект, машинне знання, машинна мова,— звичайно, в зазначеному обмеженому сенсі.
Зверніть увагу: мова йде про результати, а зовсім не про той шлях, на якому вони досягаються. Треба порахувати — будь ласка, комп’ютер це зробить, а як — це вже його справа (або справа його творців). І тут я як фахівець з програмування, тобто по контактам з «комп’ютерною цивілізацією», з усією певністю кажу: машини рахують, мислять, приймають рішення зовсім не як люди.
Інтелект комп’ютера був і залишиться штучним — це треба зрозуміти і до цього звикнути. Він підтримується спеціально для цього спроектованими апаратними і програмними засобами, а на більш фундаментальному рівні — усіма досягненнями сучасної електроніки, приладобудування, математики, системотехніки та інших наук. І хоча ми звикли говорити про комп’ютер, користуючись антропоморфною термінологією, вони надовго ще залишаться “машиноморфними”, їх інтелект буде дуже ще далекий від інтелекту людини у всіх його різноманітних проявах.
Тому мені абсолютно не зрозумілий запал у деяких міркуваннях філософів і психологів, які ігнорують зовсім не випадково слово «штучний» у назві тієї проблеми, розробкою якої зайняті, і за незрозумілою логікою настійно вимагають, щоб машинний інтелект був обов’язково точно таким же, як у людини, тобто об’єкта, який вивчається ними.
Теза, що часто висувається «якщо людина щось робить таким чином, то і машина повинна робити це так само» вельми спірна. Швидше можна стверджувати зворотне. Машини не так пересуваються по землі, на воді, під водою і в повітрі, як це роблять люди або інші живі істоти, в машинах діють інші енергетичні процеси, використовуються інші джерела енергії, здійснюються інші хімічні реакції, інакше передаються сигнали.
Тому немає ніяких розумних підстав говорити, що машинні моделі розуміння і використання знання повинні наближатися за своїм характером і структурою до схеми сприйняття та переробки інформації людиною. Та й сама ця схема нам майже невідома. А з іншого боку, у нас є більш ніж піввіковий досвід накопичення, зберігання і використання знань в машині, а також досвід спілкування з машинами, обміну інформацією між людиною і комп’ютером. Прикро було б, так ніхто і не збирається, залишити все це багатство марно.
Істотна особливість людських знань полягає в їх неповноті, неточності, суперечливості. Ці фактори проникають в будь-яку машинну модель представлення знань і в саму конструкцію машин, тому що машини і програми, алгоритмічні мови і бази даних створюються людьми і всі особливості людських знань просто не можуть не позначитися в цих плодах людської творчості.
Ми – на жаль! — все-таки вносимо в обчислювальні комплекси і особливо в їх програмне забезпечення багато суто людського і насамперед — масу протиріч: не узгоджені між собою концепції і підходи, непродумані до кінця рішення, несумісні поняття, неповні дані.
Вирішувати ці протиріччя і конфлікти, що випливають з них, не давати їм привести до катастрофічних наслідків – ось одне з головних завдань тієї нової науки, яку ми називаємо інформатикою. Створювані нами системи повинні бути працездатними і ефективними, незважаючи на присутність у них всіх «людських факторів», якими ми їх — проти своєї волі, по своїй людській природі, напхали.
Нехай «інтелектуальна» діяльність комп’ютерів примітивна, але ніхто не сумнівається, що комп’ютери завтрашнього дня будуть набагато досконаліше існуючих саме в цій своїй діяльності. І хоча немає ніяких серйозних підстав сподіватися, що вони помітно наблизяться до людини з якихось інших своїх можливостей, що безодня, що відокремлює їх від людини, перестане бути безоднею, вони приносять і будуть приносити людині величезну користь, позбавляючи її від механічної, нетворчої діяльності в сфері розумової праці.
Адже не можна скидати з рахунків ту обставину, що комп’ютер майбутніх поколінь і нам дасть в руки нові можливості. Однак одночасно буде рости і складність організації всіх цих компонентів комплексу, їх проектування, створення і запуску в дію. «Голими мізками» це завдання не вирішити. Потрібно використовувати весь потенціал науки і техніки, в тому числі всі досягнення сучасного програмування, теоретичного і прикладного, автоматичного проектування і — далеко не в останню чергу — методів штучного інтелекту.
Одна ластівка не робить весни, але віщує швидкий її прихід. У штучному інтелекті немає ще масових досягнень, але є окремі успіхи — наприклад, поодинокі теореми, доведені машиною і які не піддавались до того зусиллям математиків. Це дає підстави для обережного оптимізму, не настільки широкомовного, але і не настільки безпідставного, як воно було років двадцять — тридцять тому, коли цей науковий напрямок робив перші кроки.
Автор: С. Лавров.