Під морським дном
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
У живих істот є ще один вид гідравлічного приводу, що може в самий найближчий час дуже стати в нагоді інженерам. Фантасти давно пробурили землю наскрізь у багатьох напрямках і, здається, вже підбираються до інших планет. Але в реальному житті з землепроходними машинами справа йде неважливо. І мова йде не про глибинне буріння, а про звичайне риття канав для труб, кабельних траншей і підземних каналів. А щоб прокласти траншею під вже готовим будівництвом? Під прокладеною дорогою? Під асфальтом тротуару?
Землерийних машин, досить простих, зручних і міцних, на жаль, поки не існує. А ось ще одна титанічна робота, яку робить людина через брак підходящої машини, – підйом затонулого корабля. Ця робота триває місяці, а іноді і роки. Під днищем корабля, в морському дні проробляється широка канавка. Водолази, позмінно опускаючись під воду, день за днем пробивають цей хід крізь мул і пісок. Потім через розриту канаву під корабель підводять сталеві рушники, які кріпляться на понтонах – тільки тоді можна починати підйом.
І ось повзуть водолази, прорізаючи канал в щільному морському дні, не підозрюючи, що в декількох сантиметрах від них живуть крихітні морські тварини, які показують собою ідеальну гідравлічну машину для прокладки каналів в грунті.
Морські черв’яки пріапулід, ймовірно, найдавніші жителі земної кулі. Давність існування цієї відокремленої групи (їх зближують то з хробаками, то з голкошкірими) і пояснюється якраз тим, що вони винайшли надзвичайно надійний спосіб уберегтися від всіх життєвих негараздів – вони живуть неглибоко під морським дном, прокладаючи собі там канавки і харчуючись усім, що попадається на шляху. Ці черв’ячки – від десяти до п’ятдесяти міліметрів – живі моделі чудової гідравлічної машини для риття канав.
У пріапулід є невелика кількість кільцевої мускулатури, розташованої вздовж тіла, заповненого рідиною, і хоботок – головна бурова зброя. Хоботок цей, короткий і потужний, схожий на палицю, усаджену трохи відігнутими назад шипами, або – ще більше – на кактус. На невеликому хоботку хробака розміщується безліч шипиків – понад півтори тисячі.
Кільцева мускулатура в задній частині тіла черв’яка напружується і скорочується, а передня трохи розслабляється, і хоботок з силою посилається вперед. Черв’ячок вагою до двох грамів розвиває зусилля, що в сорок разів (!) перевищує його власну вагу. Так хоботок за допомогою шпильок пробиває в землі хід, спочатку тонкий, але потім розширений, тому що в хоботок, роздуваючи його, починає надходити рідина з тіла! Обжавши і розширивши таким чином отвір, черв’як підтягується. В цей час його тримають шипи. Потім хоботок стискається, забирається всередину, і черв’як готовий до наступного «кроку».
Зоологи припускають, що, пробурюючи піскуватий мул і мулистий пісок щільного морського дна, ці черв’яки використовують і невеликий гвинтовий, вірніше, поворотний рух хоботка – тоді завдяки розташуванню шипів він працює, як бур.
Така машина з гідравлічним приводом, під великим тиском посилає вперед металевий «хобот» з шипами – фрезами, могла б, напевно, використовувати і гвинтовий рух «хобота», їй не знадобляться простої «на відпочинок», які займають у крихітного хробака значний час – це був би (і, очевидно, буде) чудовий механізм, принцип якого природа відточувала століттями.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.