Загадка кам’яних куль
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Вирубуючи під сади дрімучі ліси на півдні Коста-Ріки, робітники виявили понад сто кам’яних куль різної величини – від декількох сантиметрів до двох метрів в діаметрі. Кулі вражали точною округлістю форми і ретельністю обробки. Все говорило про те, що це мегалітові скульптури, виготовлені індійськими каменотесами ще за часів перших завоювань іспанських конкістадорів і що вони мали культове значення.
Втім, знайшлися вчені, які відносять їх до мистецтва єзуїтів, “відряджених” в ці місця для навернення «язичників» у християнство. Подібні кулі знаходили і в інших країнах Центральної Америки, а останнім часом і в Бразилії.
Професор Гамбурзького університету Вільгельм Зандермані, оглядаючи якось Жуанвілльский музей в Бразилії, натрапив на ціле зібрання кам’яних куль, а пізніше зустрів і чоловіка, який займається їх «колекціонуванням». Він вже «зібрав», тобто наніс на карту, досить багато таких куль, діаметром в декілька метрів кожна, що лежать на вершинах гір в Нестерне. У цій «колекції» не тільки кулі, подібні до тих, що лежать в Жуанвільському музеї, а й здвоєні кулі, півсфери, що стоять на тонких кам’яних підставках, і кореневі – неправильної форми сфероїди. Мікроскопічний аналіз цих куль показав, що складені вони з затверділого піщанику.
Утворюються кулі, мабуть, так. Розпечений до 600-800 градусів вулканічний попіл, що складається з склоподібних частинок, перемішаних з газами, лавиною котиться з гори вниз. Поступово остигаючи, він починає кристалізуватися навколо незліченних піщинок, утворюючи кульки, що все більш розростаються, які, врешті-решт, зливаються в суцільну затверділу масу. На зовнішніх кордонах шару попелу вона остигає швидше, ніж всередині. Там дрібні кульки незабаром перестають зливатися з сусідніми і вже не ростуть. Тому все тіло набуває форму сфери, яка до пори до часу лежить захованою в оточуючій її більш м’якій породі.
Проходять тисячоліття. Ерозія поступово розмиває оболонку, оголюючи давно готові кулі. Деякі з них постають перед нами повністю очищеними від нашарувань, інші – наполовину, треті все ще поховані під землею.
Тепер залишається звести воєдино думки геохіміків, вулканологів, геологів та істориків, щоб відокремити рукотворні кулі від виготовлених природою.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.