Колумби плоскої Землі
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Взагалі кажучи, до ідеї порожнистої Землі є два принципово різних підходи. Перший нам вже відомий: ми живемо не на суцільній кам’яній кулі, а на шкаралупі, всередині якої – порожнеча. Другий підхід більш екзотичний: ми живемо всередині шкаралупи. Як не абсурдно це звучить, але обидві ідеї розбурхують уяву людей до сих пір.
У квітні 1818 року в багато газет світу, в різні наукові та державні установи Європи та Америки прийшов лист від якогось Джона Клівз Сіммса, відставного піхотного капітана, який проживав в американському місті Сент-Луїсі, штат Міссурі. Лист був адресований всьому світу і наголошував наступне: «Земля всередині порожня і населена. Вона містить ряд концентричних сфер одну в іншій і має біля полюсів отвори, шириною від 12 до 16 °. Я готовий закласти своє життя за істинність цього і пропоную дослідити цю печеру, якщо світ допоможе мені в цьому підприємстві. Я приготував до друку трактат про цей предмет, в якому наводжу докази вищевказаних положень, даю пояснення різних явищ і розгадую «золоту таємницю» доктора Дарвіна.
Моя умова – патронат цього і нових світів. Я присвячую (заповідаю) його моїй дружині і її десяти дітям. Я обираю доктора Мітчела, сера Деві і барона Олександра фон Гумбольдта в якості своїх покровителів. Мені потрібно сто сміливих супутників, щоб виступити з Сибіру в кінці літа з північними оленями на санях по льоду Північного моря. Я обіцяю, що ми знайдемо теплі і багаті землі, буяючі корисними рослинами і тваринами, а може бути і людьми, як тільки минемо 82 ° північної широти. У наступну весну ми повернемося».
На жаль, світ не відгукнувся. Сіммс не занепав духом: він організовував лекційні турне, вербував прихильників, а в 1823 році звернувся за допомогою до Конгресу США з проханням фінансувати експедицію до Північного полюса, яка повинна проникнути в надра Землі. Мотивування таке: раз «все в світі» порожнисте – кістки, волосся, стебла рослин, – то і планета Земля повинна бути всередині порожньою! Конгрес в субсидії відмовив, але все ж 25 конгресменів проголосували «за» …
Сіммс помер в 1829 році, так і не проникнувши всередину Землі. Він залишив після себе масу записок, дерев’яну модель глобуса з п’яти концентричних сфер і сина на ім’я Амерікус Веспучіус. Очевидно, себе Сіммс вважав Колумбусос. Колумбом порожнистих земель.
Наступний крок вперед теорія порожнистої Землі зробила в 1869 році. Такий собі Сайрус Тід жив собі спокійно в місті Чикаго і раптом на тридцять першому році життя прозрів. Якось раз, коли Тід сидів над Книгою пророка Ісаї, з’явилося йому бачення: ніби рід людський живе всередині порожнистої Землі, товщина земної тверді – сто миль, а поза цієї сфери абсолютно нічого немає. Взагалі нічого. Сфера обертається, і відцентрову силу ми приймаємо за гравітацію. Австралія у нас над головою, але ми її не бачимо з причини щільності атмосфери, а також через те що оптика – штука хитра, промені видимого світла поширюються по складних кривих лініях, і лише інфрачервоні промені – більш-менш прямі. Сонце влаштовано також хитро: одна сторона – сяюча, інша – чорна, звідси зміна дня і ночі, але споглядаємо ми лише певне відображення Сонця – знову ж таки в силу «непростої» оптики. Сходи та заходи – ілюзія, а Місяця немає зовсім, він – лише віддзеркалення Землі.
У 1870 році Тід випустив опус, де виклав цю чудову теорію, а сам про всяк випадок сховався під псевдонімом Корешан. І… народилася Корешанітська Космологія. Тід почав видавати журнал «Вогненний меч» і до 1894 року обзавівся вже чотирма тисячами фанатично налаштованих послідовників. Вони провели вимірювання та довели (!), що поверхня Землі – увігнута. Про методи цих доказів можна тільки здогадуватись.
Корешан вважав себе найбільшим генієм усіх часів, ну принаймні третім – після Галілео Галілея і Вільяма Гарвея. Будь- який противник корешанізма оголошувався антихристом (Тід любив повторювати, що заперечувати увігнутість Землі – все одно, що заперечувати Бога). Незадовго до смерті (а помер він в 1908 році) Корешан оголосив, що його тіло ніколи не піддасться розкладанню. Проте, на другий день після кончини «третього генія» світу запах все ж пішов, і учням довелося забальзамувати вчителя. А журнал «Вогненний меч» виходив до 1948 року …
Сайрус Тід цілком міг би стати великим вченим на планеті Саракш, описаній братами Стругацькими у науково-фантастичній повісті «Залюднений острів». Принаймні, там він міг би вірити власним очам: «Залюднений острів був Світом, єдиним світом у Всесвіті. Під ногами аборигенів була тверда поверхня Сфери Світу. Сила тяжіння була спрямована від Центру Сфери Світу перпендикулярно до її поверхні. Коротше кажучи, населений, острів існував на внутрішній поверхні величезного міхура в нескінченній тверді, що заповнює решту Всесвіту». Однак і на фантастичному Саракші феномен пояснювався цілком реалістично: «… Вся справа була в дивовижних властивостях атмосфери цієї планети. По-перше, незвичайно сильна рефракція непомірно задирала горизонт і спокон віків вселяла аборигенам, що їхня земля не плоска і, вже у всякому разі, не опукла – вона увігнута … По-друге, атмосфера ця була вельми щільна і фосфорилася вдень і вночі, так що ніхто ніколи тут не бачив зоряного неба, а випадки спостереження сонця були записані в хроніках і служили основою для незліченних спроб створити теорію Світового Світла».
Після Сайруса Тіда суспільства радикальних ідей стали плодитися, як опеньки на сирому пні. У 1913 році заявив про себе американець Маршалл Б. Гарднер: він відродив теорію Сіммса, але додав від себе, що всередині Землі існує друге світило, його відсвіти – це і є північне і південне полярні сяйва (те ж саме стверджував колись Вудворд) . На жаль, незабаром люди досягли полюса, отворів там не знайшлося, і творець чергової «пустотної» теорії кудись сором’язливо згинув.
Вже після другої світової війни в західнонімецькому місті Гарміш-Партенкірхені народилося Суспільство геокосмічних досліджень, яке очолили Хельмут К. Шмідт і П. А. Мюллер-Мурнау. Ці два пани багато чому навчилися у корешанітів, але пішли далі. Мало того, що ми живемо, виявляється, на внутрішніх стінках міхура, так товщина земної кори ще й нескінченна, але при цьому нескінченно кам’яна. Всесвіт крутиться! А ось Сонце в центрі «міхура» – нерухомо, одна половина його світиться, інша – чорна. Зірки – точки на кришталевій сфері, навколо Сонця. Австралії, втім, все одно не видно над головою: оптика та ж, корешанітська, криволінійна …
Є в сучасному світі і суспільства порожнистої Землі за типом Сіммсова. Члени їх всерйоз вважають, що на полюсах є отвори, які ведуть в надра. А як же супутники, космічні фотографії? – Ахне читач. З супутниками все в порядку. Якось НАСА зробила фотографування Арктики, в результаті чого народилася карта північної полярної зони, якою вона бачиться з борту супутника. Після стикування безлічі прямокутних фотографій в районі полюса утворилася темна пляма – своєрідна мертва зона, зрозуміло, що має абсолютно однозначне геометричне пояснення. Прихильники порожнистої Землі полегшено зітхнули: нарешті! Як їх не переконували, що це результат накладення космічних знімків, – нічого не допомогло, «полостнікі» лише загадково посміхалися: мовляв, знаємо-знаємо …
Автор: В. Бабенко.