Самонавіювання і наука
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
А яка ж сутність самонавіювання? Якщо в самопочутті безсонної людини можуть виникнути різні зміни, наступаючі не в результаті прямого або непрямого навіювання, а під дією тих слів-подразників, які збереглися в її пам’яті, то це означає, що в принципі людина здатна на наступне; вона може, спираючись на свій життєвий досвід, і без сторонньої допомоги, а лише завдяки власним зусиллям викликати у себе такий стан, який дозволить їй вселити собі те, що необхідно. Наприклад, колись вдалося без застосування ліків перенести напад зубного болю, то і надалі можна, закликавши на допомогу силу уяви і волі, придушити одним лише самонавіюванням виникаючу біль. Тобто людина свідомо, активно відновлює, пожвавлює минулий умовнорефлекторний зв’язок між відчуттям «зубний біль» і поняттям «можу його перетерпіти».
Багато дослідників вважають, що будь-яке навіювання стає в кінцевому рахунку самонавіюванням. А відомий французький психотерапевт Еміль Куе і його послідовники стверджували більш категорично: немає навіювання, а є тільки самонавіювання. І треба сказати, що ця точка зору не без частки істини.
Адже у своїй фізіологічній основі і навіювання і самонавіювання – явища однорідні. Це підтверджує наступний дослід: включили дзвінок – і відразу ж штучним шляхом трохи підвищили кров’яний тиск у людини. Коли такий умовний рефлекс став міцним, тобто коли тиск почав підвищуватися у відповідь тільки на дзвінок, то його перестали зовсім включати, а замість цього експериментатор вимовляв одне слово: «Дзвінок». І тиск так само підвищувався, як після справжнього дзвінка; тут проявився, так сказати, механізм навіювання.
Найцікавіше ж полягало в тому, що підйом кров’яного тиску відбувався і в тому випадку, якщо слово «дзвінок» вимовляв сам досліджуваний або навіть тільки думав про нього, – ось подібні умовнорефлекторні акти і лежать в основі самонавіювання. Для реалізації задуманого, як при навіюванні, так і при самонавіянні необхідно створити в корі головного мозку ізольований осередок збудження – «віконечко» на тлі загальмованої маси нервових клітин. Правда, при звичайному самонавіянні ця загальмованість набагато слабкіше, ніж при гіпнотичному навіюванні. Але проте і на такому фоні можна з успіхом навіяти собі те, що бажаєш.
Основні труднощі в самонавіянні – досягти з самого початку граничної зосередженості, тобто того стану, якого при гіпнотичному впливі на пацієнта домагається лікар-психотерапевт. Тільки при сильній зосередженості можна відтворити потужний осередок ізольованого порушення в корі головного мозку. А вже від цього вогнища за законом негативної індукції в інших районах кори пошириться процес гальмування.
Не всі люди здатні однаковою мірою до глибокого занурення в гіпнотичний стан і самонавіювання. Багато що тут визначає вік і стать: діти, люди похилого віку і жінки більше схильні до навіювань і самонавіювань, але все ж це залежить в першу чергу від типу нервової системи. І. П. Павлов вважав, що залежно від співвідношення між корою головного мозку – базою розумових процесів – і підкіркою – анатомофізіологічною основою всіляких почуттів, переживань, емоцій – більшість людей можна ділити на два основних типи: розумовий, коли кора сильніше підкірки, і художній, якщо підкірка активніше кори. Так от відзначено, що люди, які належать до художнього типу, мають більшу здатність піддаватися навіюванню і займатися самонавіюванням.
Відомий випадок, коли хворий, що знаходився на лікуванні у психіатричній лікарні, настільки захопився самонавіюванням, що став жертвою своєрідного експерименту над самим собою. Це був чоловік середніх років, який всіляко намагався довести, що у нього дуже хворе серце. Неодноразові обстеження фахівців із захворювань серця і результати електрокардіограм не показували відхилень від норми, але цей чоловік не погоджувався з об’єктивними даними і, щоб підтвердити свою «правоту», навчився шляхом самонавіювання змінювати ритм серцевих скорочень і навіть викликати стан, що нагадує напад грудної жаби, тобто міг скорочувати судини, що живлять серцевий м’яз. Одного разу він так переграв, що не зумів вчасно вивести себе з штучно викликаного нападу. Від надмірного стиснення коронарних судин серця виник інфаркт міокарда, а слідом за ним наступила смерть.
Цей приклад показує, наскільки далеко може завести людину спотворене уявлення про стан свого здоров’я. Треба сказати, що загальмований фон, необхідний для здійснення процесу самонавіювання, нерідко виникає після будь-яких захворювань всупереч бажанням. При цьому починаються страждання від ненавмисного самонавіювання думок і побоювань. Зустрічаються, на жаль, і такі «хворі», які мучаться тільки тому, що вселили самі собі ту чи іншу хворобу.
З іншого боку, самонавіювання, спрямоване на боротьбу з хворобою, закликавши на допомогу віру у зцілення, волю до життя, значно скорочує терміни захворювання і дозволяє вирватися з такої небезпеки, яка, здавалося б, була невблаганною.
Таким чином, як навіювання, так і самонавіювання – процеси обоюдогострі. І тому користуватися ними треба з великою обережністю. У тих же випадках, коли є прямі показання до застосування цих засобів впливу на організм, можна бути впевненим, що вони принесуть користь. А для того, щоб з’ясувати, потрібно чи не потрібно вдаватися до цих заходів, слід щоразу проконсультуватися з лікарем відповідної спеціальності.
Автор: Юрій Клещеев.