Що таке телепатія: науковий погляд на явище телепатії

Увагу наукової громадськості багатьох країн привернули повідомлення про досліди по «передачі думок на відстань» з американською підводного човна «Наутілус». Скажемо відразу: сама по собі проблема телепатії аж ніяк не нова, а експерименти в цій області ведуться вже десятки років. Однак зараз у зв’язку з останніми досягненнями науки інтерес до загадок «передачі думок» зріс у величезній мірі. Незвичайні факти змушують замислюватися не тільки натуралістів, а й філософів. У чому полягає природа такого явища? Що це – радіохвилі, які мозок випромінює в простір і які несуть якусь інформацію, яка впливає на інший мозок? Або тут ми стикаємося з новим, невідомим досі науці видом впливів організму на організм?

За цими питаннями стоять набагато глибші, суто філософські проблеми. Як пов’язана свідомість людини з роботою її мозку? У чому полягає сутність людської думки, сутність ідеального? Завдання в тому, щоб внести ясність у всі подібні питання. Відповідь на них важлива не тільки в принциповому, теоретичному відношенні, але і для практики. Не випадково в суперечки про природу телепатії включилися і біологи, і фізіологи і лікарі, і кібернетики, й інженери.

Багато вчених відкидають ідею впливу мозку на мозок за допомогою електромагнітних коливань. Цього впливу не могло бути в дослідах з «Наутілусом», який знаходився глибоко під водою, та не пропускав радіохвиль. Його не було в дослідах професора Л. Л. Васильєва, тому що випробуваний відгороджувався від гіпнолога спеціальними екрануючими пристроями, подолати які електромагнітне випромінювання не може.

Проти електромагнітного способу «передачі думок» говорять і дослідження В. Аркадьева. Він показав, що біоструми мозку занадто слабкі, щоб породжувані ними радіохвилі могли певним чином впливати на мозок іншої людини. Виникає протиріччя. З одного боку, деякі факти начебто свідчать про існування того, що називають телепатією. З іншого – електромагнітний характер зв’язку мозку з мозком начебто не підтверджується. Як бути? Деякі вчені бачать вихід у повному запереченні даних про «передачу думок». Інші припускають наявність особливого, невідомого поки фізиці нейронного поля, завдяки якому і відбувається вплив мозку на мозок (хоча ми ще не знаємо, як це відбувається). А ідеалісти заявляють про «передачу думок» без будь-якої матеріальної основи, так сказати, у чистому вигляді. Ось тут-то і виявляється особливо важливою філософська сторона справи. Від того, як вирішується питання про сутність ідеального, залежить підхід до відповідних конкретних досліджень та їх спрямування.

Відомо, що думка є продукт діяльності високоорганізованої матерії – мозку. Саме по собі це формулювання не викликає суперечок серед філософів, психологів і фізіологів. Однак спроби її подальшої конкретизації призводять до дискусій. Як утворюється думка? У якому відношенні знаходиться вона не тільки до предметів зовнішнього світу, а й до мозку, що її породив? Чи може і якою мірою думка носити відносно самостійний характер, бути автономною? У пошуках детальних відповідей на ці питання немає повної ясності: позначається недостатність фактичного, експериментального матеріалу.

Особливо цікавим є те, що чуттєві образи, уявлення, існуючи у нас в голові і шикуючись матеріальними рефлекторними процесами кори головного мозку, тим не менш, усвідомлюються нами як існуючі поза нами. Ось я щойно приїхав звідкись. Згадуючи зараз про різні події там, я усвідомлюю виникаючі в мене уявлення як такі, що знаходяться саме там, а не в мені. Значить, людина здатна об’єктивувати, тобто як би виносити образи з голови назовні. Ця здатність виникла в результаті тривалої еволюції тваринного світу. Сказане підтверджується, зокрема, фактами з щойно прозрівшими після вдалої операції сліпому з народження. Спочатку їх уявлення про те, що вони тільки що побачили, усвідомлюються ними просторово не там, де поміщається сприйнятий предмет, а безпосередньо в очах. І лише згодом, на основі практики, люди, вперше отримавши зір, навчаються правильно об’єктивувати свої уявлення.

Чи можна сказати, що в об’єктивізації образів корениться передача думок на відстань? Ні. «Перенесення» наших уявлень зовні є не що інше, як координація, співвіднесення цих уявлень з тим місцем, з тією обстановкою, з тими предметами, які були відображені в нашому мозку. Самий же процес виникнення образу або відтворення його в пам’яті залишається в голові і нікуди з неї не йде.

Кажуть, що люди обмінюються думками за допомогою мови. Але цей вислів не слід розуміти буквально. Насправді ніякого обміну думками при розмові не відбувається. Здійснюється лише їх взаємне викликання у співрозмовників шляхом звукових мовних впливів. Адже не можна ж наївно вважати, що думка, наділяючись в слово, становить щось на кшталт його ідейного ядерця, передається по повітрю разом зі звуком, проникає через отвір вушної раковини в мозок і таким способом робиться надбанням того, хто її сприймає. Насправді все відбувається зовсім не так. Не думка безпосередньо «перелітає» у слові з мозку в мозок, але саме слово вимовляється внаслідок певних розумових процесів в голові мовця і впливає на слухача, викликаючи в нього подібні ж процеси. Це доводиться усіма даними фізіології вищої нервової діяльності та психології.

У будь-якої людини є складна система нервових зв’язків у корі головного мозку, вироблена протягом всього її життя. За кожним словом тієї мови, на якій йде розмова, також закріплений зв’язок з певним образом, думкою, розумовим процесом. Завдяки цьому при сприйнятті будь-яких слів, в того, хто слухає, в мозку виникають відповідні зв’язки і, стало бути, відповідні системи ідеальних образів. Значить, навіть за допомогою такого широко відомого засобу, яким є мова, неможлива ніяка передача думок на відстань.

Ідеальний образ, як і розумовий процес, не можна відірвати від мозку і переправити кудись поза голови, начебто запечатану посилку з одного відділення зв’язку в інше.

Сам термін «телепатія» означає «відчуття на відстані», що, звичайно, зовсім не тотожне «передачі думок». «Передача думок» – це матеріальний вплив мозку на мозок. Здійснюється він за допомогою якихось агентів або сигналів, що несуть на собі ідеальну інформацію, тобто інформацію про певні розумові процеси, але не самі ці процеси і уявні образи як такі. Впливаючи на другий мозок, подібні сигнали можуть викликати в ньому стани, подібні з тими, які були в мозку радіопередавача в момент випромінювання ним відповідних агентів. Іншими словами, всі такі явища, мабуть, в якійсь мірі схожі на те, що відбувається при звичайній словесній розмові. Тільки матеріальним засобом порушення ідеальних образів служать при телепатичному зв’язку не звукові сигнали, а матеріальні процеси якоїсь іншої, невідомої нам поки природи. У чому суть цих процесів, має з’ясувати наука.

Автор: Е. Т. Фадєєв.