Чотириногі поціновувачі

У хроніках повідомляється, що Олександр Македонський хмурився, роздивляючись цю картину. Великий полководець був зображений верхи на улюбленому коні Буцефалі. Своїм портретом він міг пишатися, але ось кінь … Олександр поділився сумнівами з художником. Той образився і зажадав, щоб до картини підвели коня. Побачивши своє зображення, Буцефал, як стверджують історики, радісно заіржав і став бити копитами немов схвильований цією зустріччю. Суперечка, таким чином, була вирішена на користь художника. Звичайно, це не більше, ніж історичний анекдот. Нас зараз цікавить інше – чи бачать тварини форми і фарби так само або майже так само, як ми? Питанням цим багато років займався відомий німецький зоолог Б. Грімек, який проробив ряд цікавих експериментів, які проливають якесь світло на особливості зорових та інших сприйнять тварин.

Так, наприклад, він виявив, що коні приймають кінське опудало явно за живу істоту, свого родича. Факт цей здається абсолютно незрозумілим, враховуючи, що у коней високо розвинений нюх.

Результат іншого експерименту ще більше дивний. Намалювавши на великому аркуші паперу коня в натуральну величину, доктор Грімек прибив цю картину до дерев’яного щита, який поставив біля стіни. Коні реагували на портрет свого родича дуже живо. Вони юрмилися навколо нього, старалися торкнутися мордою його голови, тіла. Здавалося, їх абсолютно не турбувало, що від «коня» пахне лише газетним папером і олійною фарбою!

Всі ці досліди дослідник проводив в манежі. Але одного разу йому спало на думку перевірити, як в подібній ситуації коні поводяться на відкритому просторі. І знову несподіванка: тепер коні просто не помічали портретів.

Тоді доктор Грімек вирішив з’ясувати, як в таких випадках поводяться тварини в природних для них умовах, і з цією метою відправився в один з найбільших заповідників в Африці – парк Серенгеті, де мешкає серед інших тварин близько 60 тисяч зебр.

Виготовивши опудало, Грімек поставив його у водопою, часто відвідуваного тваринами, і, сховавшись поблизу, став чекати, що буде. Зебри, які паслися неподалік, незабаром помітили опудало і попрямували до нього. Але, підійшовши метрів на п’ятнадцять, раптом зупинилися, як вкопані. Щось, мабуть, здалося їм підозрілим. Подумавши, Грімек зрозумів у чому справа: його «зебра» була надто великою чистьохою! Здогадка виявилася правильною. Після того як опудало було заляпано брудом, як і живі зебри, ті перестали його боятися, підходили до нього впритул, обнюхували його і навіть загравали з ним.

Цікаво реагували на опудало зебри леви. Побачивши його, вони починали крастися, потім кидалися і, тільки взявшись рвати його, виявляли помилку. Експериментів подібного роду Грімек провів дуже багато. З’ясувалося, що можна легко обманювати і інших тварин. Так, коли гепарду показали фільм про антилоп, він кидався на екран з такою люттю, що якби не був прив’язаний, напевно порвав би його на шматки.