Кенгуру – візитна картка Австралії

Кенгуру – дивовижні та унікальні представники тваринного світу нашої планети, свого роду візитна картка Австралії. Раніше невідомі європейцям, ці тварини були відкриті лише з відкриттям самої Австралії голландським мореплавцем Віллемом Янсзоном у 1606 році. І з першого знайомства кенгуру (як втім, і інші унікальні представники австралійської фауни) вразили уяву європейців, які ніде раніше не зустрічали таких своєрідних звірів. Навіть походження самої назви цих істот – «кенгуру» досить цікаве.

Етимологія слова «кенгуру»

Вважається, що назва «кенгуру» прийшло до нас із мови австралійських аборигенів, але на цей рахунок є кілька версій. Згідно з однією з них, коли команда англійського мореплавця Джеймса Кука поглибилася вглиб Австралійського континенту і зустрілася з кенгуру, англійці запитали у місцевих аборигенів, що це за дивні істоти, на що була відповідь: «кенгуру», що їхньою мовою означало «кенг» – стрибучий «уру» – чотириногий.

За іншою версією «кенгуру» мовою тубільців означало просто «не розумію». За третьою тубільці просто повторювали за англійцями фразу «can you tell me» (можеш сказати мені), яка в їх виконанні трансформувалася власне в «кенгуру».

Як би там не було, але лінгвісти встановили, що слово «кенгуру» вперше з’явилося в мові австралійського племені гуугу-йїмитхирр, так аборигени називали чорних і сірих кенгуру, і дослівно воно означало «великий стрибун». А після того як з ними зустрілися англійці, назва кенгуру поширилася на всіх австралійських кенгуру.

Опис, будова, характеристика

Кенгуру – ссавці, які відносяться до загону дворезцових сумчастих, і сімейства Кенгурових. Їх близькими родичами також є кенгурові щури або потору про яких можливо на нашому сайті буде окрема стаття.

У сімейство кенгуру входить 11 родів і 62 види, серед яких є рідкісні і зникаючі. Маленькі види кенгуру також інколи називають валару або валлабі. Найбільший східний сірий кенгуру має 3 метри в довжину при вазі до 85 кг. В той час як найменші з сімейства кенгурових – філандери, смугасті валлабі-зайці і куцохвості кенгуру досягають лише 29-63 см при вазі в 3-7 кг. При цьому хвіст у цих звірят може становити ще додаткові 27-51 см.

При цьому, що цікаво самці кенгуру в рази більші за самок, у яких зростання зупиняється після статевого дозрівання, в той час як самці і далі продовжують рости. Не рідкісні випадки, коли до самки сірого або рудого кенгуру, яка вперше бере участь у розмноженні, залицяється самець, який більше неї в 5, а то і 6 разів.

Напевно всі бачили, як виглядають великі кенгуру: голова у них маленька, зате з великими вухами і не менш великими миндалеподібними очима. Очі кенгуру мають вії, які захищають їх рогівку від пилу. Ніс кенгуру чорний.

Нижня щелепа в кенгуру має незвичну будову, задні кінці її загнуті всередину. Скільки у кенгуру зубів? В залежності від виду кількість зубів коливається від 32 до 34. Причому зуби кенгуру позбавлені коріння і відмінно пристосовані для грубої рослинної їжі.

Передні лапи кенгуру немов не до кінця розвинені, зате задні дуже сильні, саме завдяки їм кенгуру здійснюють свої фірмові стрибки. А ось товстий і довгий хвіст у кенгуру не для однієї лише краси, завдяки йому ці істоти балансують при стрибках, також він є опорою під час сидіння і бійок. Довжина хвоста кенгуру в залежності від виду може бути від 14 до 107 см.

Під час відпочинку або пересування вага тіла тварини розподіляється на довгі вузькі стопи, створюючи ефект стопоходження. Але коли кенгуру стрибають, то для стрибків використовують тільки два пальці кожної стопи – 4-й і 5-й. А 2-й і 3-й пальці являють собою один відросток з двома кігтями, їх кенгуру використовують для чищення свого хутра. Перший палець їх стопи, на жаль, повністю втрачений.

Маленькі передні лапи кенгуру мають по п’ять рухливих пальців на широкій і короткій кисті. На кінцях цих пальців є гострі кігті, які служать кенгуру для самих різних цілей: ними вони беруть їжу, чухають хутро, хапають ворогів при самозахисті, риють нори і т. д. А великі види кенгуру ще до того ж використовують свої передні лапи для терморегуляції, облизуючи їх з внутрішнього боку, після чого слина випаровується, і таким чином охолоджує кров в мережі поверхневих судин.

Великі кенгуру пересуваються стрибками за допомогою своїх сильних задніх лап, але стрибки не єдиний спосіб пересування цих тварин. Крім стрибання кенгуру можуть також і повільно ходити з використанням всіх чотирьох кінцівок, які при цьому рухають попарно, а не поперемінно. Яку швидкість можуть розвивати кенгуру? З використанням стрибків великі кенгуру можуть запросто пересуватися зі швидкістю 40-60 км в годину, здійснюючи при цьому стрибки завдовжки 10-12 м. На такій швидкості вони не тільки рятуються від ворогів, але і деколи перемахують через триметрові паркани і навіть австралійські шосе. Правда, так як такий стрибучий спосіб пересування для кенгуру є вельми енергоємним, то через 10 хвилин такого бігання-стрибання вони починають втомлюватися і, як наслідок, зменшують темп.

Цікавий факт: кенгуру не тільки відмінні бігуни-стрибуни спринтери, але і добрі плавці, у воді вони також нерідко рятуються від ворогів.

Під час відпочинку вони сідають на задні лапи. Тіло при цьому тримають вертикально і спираються на хвіст. Або лягають на бік, спираючись на передні кінцівки.

Всі кенгуру мають м’яке, густе, але при цьому коротке хутро. Хутро у кенгуру різних відтінків жовтого, коричневого, сірого або рудого кольорів. У деяких видів є у наявності темні або світлі смужки внизу спини, в області плечей, позаду або між очима. Причому хвіст і кінцівки, зазвичай темніше, ніж тулуб, а живіт навпаки світліше. У скелястих і деревних кенгуру часом на хвостах є поздовжні або поперечні смужки. А ще у деяких видів кенгуру самці забарвлені яскравіше самок, але цей статевий диморфізм у них не абсолютний.

Дуже рідко в природі зустрічаються і кенгуру-альбіноси.

Самки всіх кенгуру мають фірмові сумки на животі, в яких носять своїх дитинчат – це одна з найяскравіших і унікальних особливостей цих тварин. У верхній частині сумки кенгуру розташовані м’язи, за допомогою яких мама-кенгуру може щільно закрити сумку при необхідності, наприклад під час плавання, щоб маленьке кенгуреня не задихнулося.

А ще кенгуру мають звуковий апарат, з допомогою якого здатні видавати різні звуки: шипіти, кашляти, хрюкати.

Тривалість життя

Скільки живуть кенгуру? У середньому кенгуру живуть в природних умовах близько 4-6 років. Деякі великі види можуть жити і 12-18 років.

Харчування

Чим харчується кенгуру? Всі кенгуру – травоїдні тварини, хоча є серед них і кілька всеїдних видів. Так, наприклад деревні кенгуру можуть поїдати яйця птахів та самих маленьких пташенят, злаки і кору дерев. Великі руді кенгуру харчуються австралійською колючою травою, короткомордні кенгуру поїдають коріння деяких рослин і деякі види грибів, заодно граючи важливу роль у поширенні спор цих грибів. Дрібним видам кенгуру в якості їжі подобається поїдати траву, листя, насіння. При цьому вони більш перебірливі у своєму харчуванні, ніж їх великі побратими – можуть годинами шукати відповідну траву, коли невимогливим великим кенгуру підійде будь-яка рослинність.

Цікаво, що кенгуру зовсім не вимогливі до води, так вони цілком можуть до місяця зовсім обходитися без неї, задовольняючись вологою з рослин, і росою.

У зоопарках кенгуру годуються травами, а основою їх харчування в неволі є плющений овес, змішаний з насінням, горіхами і сухофруктами. Також вони з задоволенням поїдають різні фрукти і кукурудзу.

Місцепроживання

Де живуть кенгуру? Зрозуміло, в Австралії скажете Ви, і звичайно будете праві. Але й не тільки там, крім неї кенгуру можна зустріти в сусідній Новій Зеландії, та деяких прилеглих островах: у Новій Гвінеї, Тасманії, на Гаваях і острові Кавау та деяких інших островах.

Також в якості місць проживання кенгуру вибирають різні кліматичні зони, від пустель центральної Австралії до вологих евкаліптових лісів по околицях цього континенту. Серед них можна виділити деревних кенгуру, єдиних представників цього сімейства, що живуть на деревах, вони само собою живуть виключно в лісах, в той час коли, наприклад, заячі та когтехвості кенгуру навпаки воліють пустельну і напівпустельну місцевість.

Спосіб життя в дикій природі

Деревні кенгуру, згадані нами в попередньому абзаці найбільш близькі до загальних предків всіх кенгуру, які у минулі часи жили на деревах, після чого в процесі еволюції всі види кенгуру, за винятком деревних спустилися на землю.

Спосіб життя кенгуру відрізняється в залежності від виду, так дрібні кенгуру ведуть одиночний спосіб життя, за винятком самиць з дітьми, які створюють сім’ю, але тільки до моменту, поки маленькі кенгуру не виростуть. Самці і самки цих кенгуру з’єднуються тільки на час шлюбного періоду для продовження роду, потім знову розбігаються і живуть і годуються окремо. Вдень вони зазвичай лежать в затишних місцях, перечікуючи денну спеку, а ввечері або вночі виходять на пошуки їжі.

А ось великі види кенгуру навпаки є стадними тваринами, що іноді утворюють великі стада по 50-60 особин. Втім, членство в такому стаді вільне і тварини можуть запросто його покидати і знову приєднуватися. Цікаво, що особини певного віку прагнуть жити разом, а буває і навпаки, наприклад, самка кенгуру, у якої дитинча готується залишити сумку, уникає інших мам кенгуру, які знаходяться точно в такому положенні.

Живучи у великому стаді великим кенгуру легше протистояти потенційним хижакам, насамперед диким собакам дінго і сумчатому вовку, що колись жив в Австралії (нині вже вимерлий).

Вороги у природі

Природними ворогами кенгуру здавна є австралійські хижаки: дика собака дінго, сумчастий вовк, різні хижі птахи (вони полюють лише на дрібних кенгуру або маленьких дитинчат великих кенгуру), також великі змії. Хоча і самі великі кенгуру здатні непогано за себе постояти – сила удару їх задніх лап величезна, були випадки, коли люди падали з проламаним черепом від їх удару (так-так, ці милі травоїдні кенгуру можуть бути небезпечними для людини). Добре знаючи про цю небезпеку собаки дінго полюють на кенгуру виключно зграями, щоб уникнути смертоносних ударів кенгурячих лап дінго мають свій прийом – вони спеціально заганяють кенгуру у воду, намагаючись втопити.

Але мабуть самими лютими ворогами цих тварин є не дикі собаки дінго, не хижі птахи, а звичайні мошки, з’являючись у величезній кількості після дощів вони нещадно жалять кенгуру в очі, так що ті іноді навіть втрачають зір на час. Піщані блохи і глисти також дошкуляють нашим австралійським стрибунам.

Кенгуру і людина

При хороших умовах кенгуру дуже швидко плодяться, чим турбують австралійських фермерів, так як мають погану звичку знищувати посіви. Тому в Австралії щорічно проводиться контрольований відстріл великих кенгуру, щоб уберегти від них посіви австралійських фермерів. Цікаво, що на початок минулого століття популяція великих кенгуру була меншою, ніж зараз, а зростанню їх чисельності в Австралії сприяло зменшення чисельності їх природних ворогів – собак дінго.

А ось безконтрольне знищення деяких інших видів кенгуру, в особливості деревних поставило цілий ряд їх видів на межу зникнення. Також багато дрібних австралійських кенгуру постраждали від лисиць, завезених в Австралію європейцями ще в кінці XIX століття для спортивного полювання. Лисиці, опинившись на новому континенті, швидко зметикували, що можна полювати не тільки на таких же завезених з Європи кроликів, але і на місцевих дрібних кенгуру.

Види, фото та назви

Як ми писали вище, існує цілих 62 види кенгуру, і далі ми опишемо найбільш цікавих з них.

Великий рудий кенгуру

Це самий великий представник сімейства кенгурових і одночасно найбільший сумчастий в світі. Живе у посушливих районах Австралії. Має рудий колір шерсті, хоча серед самок зустрічаються особини з сірою шерстю. Довжина великого рудого кенгуру може досягати 2 метрів при вазі до 85 кг.

А ще великий рудий кенгуру відмінний «боксер», відштовхуючи противника передніми лапами, може вдарити його своїми дужими задніми кінцівками. Зрозуміло, такий удар не обіцяє нічого хорошого.

Гігантський кенгуру

Також відомий як лісовий кенгуру, отримав таку назву через звичку селиться в лісистих місцях. Це другий за величиною кенгуру, довжина його тіла складає 1,8 метра при вазі до 85 кг. Крім Австралії мешкає також на Тасманії і островах Марій і Фрейзер. Саме цьому виду кенгуру належить рекорд по дальності стрибків – він здатний пригнути на відстань до 12 м. Також це найшвидший серед кенгуру, він здатний пересуватися зі швидкістю до 64 км на годину. Має сіро-буре забарвлення, а його покрита шерстю морда нагадує морду зайця.

Західний сірий кенгуру

Цей вид мешкає виключно в південно-західній Австралії. Має середні розміри, довжина його тіла становить 1,1 м. Окрас коричневий або блідо-сірий. У народі цього кенгуру ще називають вонючкою за різкий запах, що виходить від самців.

Гірський кенгуру

Він же звичайний валлару. Від інших своїх родичів відрізняється могутніми плечима і більш короткими задніми кінцівками та масивною статурою. Мешкає в скельних районах Австралії. Має довжину тіла – 1,5 м, середня вага – 35 кг. Колір шерсті цього кенгуру темно-бурий у самців, а у самок трохи світліший.

Короткохвостий кенгуру

Інша назва цього виду – квокка. Відноситься до маленьких кенгуру, довжина його тіла складає всього лише 40-90 см при вазі до 4 кг. тобто вони розмірами зі звичайну кішку, з маленьким хвостом і невеликими задніми кінцівками. Вигин рота цього кенгуру нагадує посмішку, тому його також називають «усміхненим кенгуру». Мешкає в посушливих місцях з трав’янистою рослинністю.

Смугастий кенгуру

Він же валлабі-заєць, являє собою єдиний вид смугастого кенгуру. На даний момент занесений в Червону книгу, так як знаходиться на межі зникнення. Колись смугасті кенгуру мешкали в Австралії, але в даний час їх популяція збереглася лише на островах Берньє і Дорр, оголошених нині заповідними зонами. Має маленький розмір, довжина його тіла становить 40-45 см, при вазі до 2 кг. Відрізняється не тільки смугастим забарвленням, але і витягнутою мордою з безволосим носовим дзеркалом.

Розмноження

У деяких видів кенгуру шлюбний період є в певний час, але у більшості представників кенгурячого сімейства спарювання відбувається круглий рік. Зазвичай за самку самці влаштовують справжні кенгурячі бої без правил. Чимось їх поєдинки нагадують людський бокс – спираючись на хвости, вони встають на задні лапи, передніми намагаючись обхопити противника. Для перемоги потрібно його звалити на землю і побити задніми ногами. Не дивно, що подібні «дуелі» часто закінчуються важкими травмами.

Самці кенгуру мають звичай залишати пахучі мітки з своєї слини, і залишають їх не тільки на траві, кущах, деревах, але і на… самці, таким нехитрим чином даючи іншим самцям сигнал, що ця самка належить йому.

Статева зрілість у самок кенгуру настає після двох років, у самців трохи пізніше, проте молоді самці в силу своїх поки ще маленьких розмірів, мають невеликі шанси злучитися з самкою. А чим старше самець кенгуру, тим він має більші розміри, а значить і більше сили та шансів перемогти у боротьбі за самок. У деяких видів кенгуру навіть буває так, що найбільший і найсильніший альфа-самець здійснює до половини всіх парувань в стаді.

Вагітність самки кенгуру триває 4 тижні. За раз зазвичай народжується одне дитинча, рідше двоє. І тільки великі руді кенгуру можуть народжувати до трьох дитинчат одночасно. Цікаво, що у кенгуру немає плаценти, з-за цього маленькі кенгурята з’являються на світ недорозвиненими і зовсім крихітними. По суті, вони ще зародки. Після народження дитинча кенгуру поміщається в материнську сумку, де присмоктується до одного з чотирьох сосків. У такому положенні воно проводить наступні 150-320 днів (залежно від виду), продовжуючи свій розвиток. Так як новонароджене кенгуреня не здатне само смоктати молоко, весь цей час його годує мама, регулюючи потік молока з допомогою м’язів. Цікаво, що якщо в цей період дитинча раптом відірветься від соска, то може навіть загинути від голоду. По суті, сумка мами-кенгуру служить для малюка місцем його подальшого розвитку, забезпечує його необхідною температурою і вологістю, допомагає вирости й зміцніти.

З часом малюк кенгуру виростає і стає здатними вилазити з материнської сумки. Тим не менш, мама ретельно стежить за своїм малюком та при пересуванні або в разі небезпеки повертає його назад в сумку. І лише коли у самки кенгуру з’явиться нове дитинча, попередньому буде заборонено залазити в материнську сумку. Ще якийсь час він буде засовувати туди тільки свою голову, щоб смоктати молоко. Цікаво, що самка кенгуру здатна вигодовувати одночасно і старшого і молодшого малюка, причому давати їм різну кількість молока з різних сосків. З часом дитя виростає і стає повноцінним дорослим кенгуру.

Цікаві факти

• Ще в XIX столітті люди вважали, що маленькі кенгуру виростають прямо в материнській сумці, на соску.
• Австралійські аборигени здавна вживають м’ясо кенгуру в їжу, тим більше що воно має великий вміст білка і володіє малою жирністю.
• А зі шкіри кенгуру, щільної і тонкої, деколи роблять сумки, гаманці, шиють куртки.
• Самка кенгуру має цілих три піхви, середня з них призначена для народження дитинчат, а дві бічних для спарювання.
• Кенгуру разом зі страусом прикрашають герб Австралійського союзу. І не просто так, вони символізують рух вперед, справа в тому, що ні страус, ні кенгуру в силу своїх біологічних особливостей просто не вміють йти назад.

Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Сторінка про автора