Кити та проблема їх збереження на нашій планеті

До сих пір вчені не можуть вирішити, з якої групи наземних ссавців ведуть своє походження кити (можливо, це були стародавні хижаки креодонти, первинні комахоїдні або копитні). Зворотний шлях з суші в море, що тривав багато мільйонів років, був важким. Недарма майже чотири п’ятих відомих науці родів китоподібних – вимерли, викопні їх залишки не виявляються пізніше міоцену, часу, відокремленого від наших днів двадцятьма — двадцятьма п’ятьма мільйонами років. Повністю вимер і один з трьох підзагонів китоподібних – стародавні кити.

Два інших – вусаті і зубаті кити – дійшли до наших днів. Це дуже різні групи. Так, розквіт вусатих китів припадає, як вважають вчені, на міоцен, і десять сучасних видів вусатих китів — то небагато, що вціліло від колись багатої групи. І абсолютно унікальної, адже до вусатих китів належать найбільші з тварин, що населяють або коли-небудь населяли Землю, дорослий синій кит тридцятиметрової довжини може досягати ваги 150 тонн, тоді як найбільший динозавр важив, як вважають, не більше 50 тонн. Зубаті ж кити, яких налічується вісімдесят видів, саме зараз знаходяться в стадії еволюційного розквіту.

Дуже сильно розрізняються вусаті і зубаті кити і екологічно, перш за все способом харчування. У перших замість зубів рогові пластини – своєрідний цедильний апарат, що дозволяє за один прийом відправляти в шлунок до тонни дрібних рачків, молюсків, риби. Паща других озброєна, як і у інших звірів, зубами, часом самої химерної форми.

Полювати на китів люди почали дуже давно, проте по-справжньому небезпечною людина стала для них тільки в середні віки, коли почали будувати морські човни. Перший нищівний удар був нанесений по гладким китам, тихохідним, надзвичайно жирним і тому не потопаючим після смерті. Найбільш відомий представник цього сімейства – гренландський, або полярний кит (а є ще сірі кити і смугастики). Саме цей кит з його величезною, в третину довжини тіла, головою і гігантським ротом, прикрашений частоколом чудових чорних пластин китового вуса, тримає Землю на старовинних малюнках і виступає в казках і легендах як чудо-юдо риба-кит. Вважають, що в минулі століття чисельність гренландських китів досягала 70 тисяч. Однак стада їх спустошувалися одне за іншим, бувало, що в рік добували по 10 тисяч голів, і вже до кінця XIX століття з’ясувалося, що полювання за китами в Північній півкулі нерентабельне через брак китів.

Вірніше, через брак доступних китів, тому що залишалося недоторканим ціле сімейство, особливо привабливе — смугастики, названі так за численні паралельні складки – смуги на череві. До нього і відносяться найбільші види китів, синій і фінвал, яких до пори до часу рятувала їх швидкість, розміри і та обставина, що вбиті вони негайно йдуть на дно. Доля смугастиків була вирішена з винаходом гарпунної гармати, китобійця з паровим двигуном і пристрою, що дозволяв накачувати повітрям тушу вбитого кита. І якщо на винищення стад гренландських китів знадобилося кілька століть, то тут вистачило десятиліть. Вже на початку XX століття з китами в Північній півкулі було покінчено, тепер з усіма, і китобої перебралися в Південну.

У перший час видобуток і там був величезним, бариші – нечуваними, але скоро зробилося очевидним, що і тут, якщо не вжити обмежувальних заходів, добувати скоро буде нічого. Наприкінці 40-х років була підписана Міжнародна китобійна конвенція і створена Міжнародна комісія з китобійного промислу. Однак, незважаючи на цілий ряд вжитих заходів, становище з китами в Світовому океані продовжує залишатися вкрай важким, а з деякими видами — прямо-таки катастрофічним.

Навіть якщо відкинути етичні міркування, історія винищення китів — одна з найбільш ганебних сторінок у взаєминах людини і природи, загибель китів завдасть людству величезний і до кінця ще не осмислений збиток. Справа навіть не у втраті продукції, яку давав китобійний промисел. Головне – те порушення екологічної рівноваги, до якого може привести зникнення морських гігантів. Адже вусаті кити були споживачами величезної маси зоопланктону, існуючого, в свою чергу, за рахунок найдрібніших водоростей — фітопланктону. За відсутності китів може початися необмежене розмноження зоопланктону, що викличе різке скорочення маси фітопланктону, що є разом з лісами основним постачальником кисню на нашій планеті.

Але поговоримо про Червону книгу. На її сторінках з вусатих китів не представлений поки тільки малий смугастик. Тут – гренландський кит, що зустрічається в Баренцевому і далекосхідних морях, справжній арктичний мешканець, на відміну від інших видів вусатих китів всім своїм життям пов’язаний з льодами. Загальна його чисельність у світі становить нині за найоптимістичнішими підрахунками близько чотирьох тисяч голів. Видобуток його повсюдно заборонений першим же актом Міжнародної китобійної конвенції, проте відновлення поголів’я йде дуже повільно.

Інший гладкий кит, – японський, або південний. Він не поступається за розмірами гренландському киту, досягаючи в довжину 20 метрів. Ще в сорокових роках цей кит був звичайний в далекосхідних водах. У сімдесяті роки його чисельність тут оцінювалася всього в 300-400 голів. Також включений до світової Червоної книги.

Сірий кит відносно невеликий. Довжина його не перевищує 1 5 метрів, а вага — 20-35 тонн. Цей кит зберіг більше ознак своїх сухопутних предків, ніж всі його побратими. У нього довгий шийний відділ хребта і рухлива голова. Іноді кит виставляє голову з води і оглядається кругом. Опинившись в ополонці, він може покласти голову на край крижини. Плодяться сірі кити тільки в мілководних затоках. Годуються також на невеликих глибинах: риються мордою на дні і, зачерпуючи мул разом з донними мешканцями, пропускають його через цедильний апарат. Одне стадо сірих китів, що розмножується біля берегів Кореї і Японії, а зимує в Охотському морі, знаходиться на межі зникнення. Інше стадо, що нагулює жир у далекосхідних берегів Китаю і РФ, зимує в теплих затоках Каліфорнії, знаходиться в більш благополучному стані: чисельність його досягла зараз одинадцяти тисяч голів, тоді як п’ятнадцять років тому було втричі менше.

Синій кит, як й інші смугастики, далеко мігрує по Світовому океану: взимку він розмножується в теплих водах, а влітку нагулює жир в холодних водах Північної або Південної півкуль. У далекосхідних берегів зустрічається північний підвид синього кита, перш широко поширений від Арктики до екватора і проникав до Балтійського і Берингового морів. Тепер як вид, що знаходиться на межі зникнення, синій кит внесений до світової Червоної книги.

Фінвал – другий за величиною смугастик, рекордний його розмір 27,3 метра. Як й інші смугастики, фінвал заходить у високі широти обох півкуль. Ще в першій половині минулого століття великі стада фінвалів зустрічалися в Беринговій протоці і Чукотському морі, але за останні десятиліття чисельність цих китів різко скоротилася. Внесений фінвал і в Червону книгу. Після того як його промислове значення впало через нечисленність, китобійний промисел переключився на третього за величиною смугастика — сейвала. За час промислу в Світовому океані було видобуто більше ста тисяч цих китів, а в підсумку — і він в категорії зникаючих. Нарешті, горбач, ще один смугастик, який отримав свою назву за товстий спинний плавець, що має вигляд горба. І його доля повторює долю попередніх видів: «вкрай нечисленний, знаходиться на межі зникнення, включений до Червоної книги».

Автор: М. Черкасова