Комп’ютер рахує мамонтів

При палеонтологічних розкопок в Новому Світі вчені незмінно знаходять скам’янілі залишки гігантського броненосця, величезного, який не вмів лазити по деревах, лінивця, шаблезубого тигра, доісторичного верблюда і коня. І звичайно ж, мамонта. П’ятнадцять тисяч років тому ліси і прерії Північної Америки буквально кишіли цієї живністю. Але потім прямо-таки відразу (в палеонтологічних масштабах, зрозуміло, – менш ніж за одне тисячоліття) всі вони зникли з лиця Землі. Чому? Яка катастрофа могла знищити дві третини всіх видів великих ссавців, що населяли цілий континент?

У всьому винна людина, – відповідає професор університету Арізони Пол С. Мартін. Недарма ж час вимирання всієї цієї фауни збігається з появою в Північній Америці небаченого раніше двоногого «хижака».

Однак більшість палеонтологів ніяк не хотіло погодитися з Полом С. Мартіном. Це кам’яного-то століття людина, озброєна лише списом, луком і стрілами, нечисленна і «гола» в боротьбі з природою? – запитували вони. І чому тоді поруч із залишками вимерлих чудовиськ так рідко зустрічаються знаряддя полювання, виготовлені людьми?

Гіпотеза висіла в повітрі, поки у неї не знайшовся прихильник, забезпечений потужним комп’ютером. Спеціаліст по біологічній статистиці Джеймс Е. Мозіманн за допомогою комп’ютера Національного інституту охорони здоров’я США, в якому він працює зайнявся палеонтологією та археологією.

Щоб створити математичну модель цих доісторичних процесів Джеймс Е. Мозіманн зробив такі припущення. По-перше, він припустив, що плем’я мисливців, перетинало колись знаменитий берінгово-морський сухопутний «міст» на шляху з Чукотки на Аляску, становило, скажімо, людей сто. Ця цифра не йде врозріз з уявленнями про людську нечисленність в ті далекі часи.

Просунувшись на південь, в благодатні в порівнянні з покинутими місця, люди пережили щось на кшталт «вибуху народонаселення». Якщо природний приріст їх чисельності досяг 2,4 відсотка в рік (а в деяких країнах, що розвиваються сьогодні є такі і навіть дещо більші показники), то всього за 293 року кількість людей досягла трьохсот тисяч.

Тепер Дж. Мозіманну можна було взятися за звірів. Що б взяти тут за вихідну величину? Ну звичайно, гігантські заповідники Східної Африки. Чисельність звірів в них близька до насичення. Якщо, дійсно, поголів’я великих ссавців в преріях і лісах доісторичного Нового Світу було порівнянним з щільністю тваринного світу, скажімо національного парку Серенгеті, що в Танзанії, то їх число в Америці мало, у всякому разі, не перевищувати ста мільйонів голів. Але, з іншого боку, що вартувало трьомстам тисячам мисливців перебити сто мільйонів звірів за якихось кілька поколінь?

Незважаючи на всі свої роги, ікла, броню і швидкі ноги, вся ця звірина просто не мала достатньо часу, щоб виробити необхідні оборонні рефлекси і як слід пристосуватися до появи небаченого в цих краях двоногого «хижака». Так кінці зійшлися з кінцями.