Мурашині стежки

Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.

Хто не знає мурах? Всім доводилося зустрічати у лісі їхні великі будинки. Ті ж, хто ближче знайомився з життям цих комах, напевно відзначали їхню здатність піднімати величезні по відношенню до власної ваги тяжкості, працьовитість і колективізм. Мураха постійно в русі: поспішає у справах, щось тягне до будинку або уважно досліджує предмет, що зустрівся на дорозі. Усі знають його як санітара лісу і по праву вважають великим другом людини.

Але мало хто по-справжньому замислювався, як же вдається мурасі, що часом іде за сотні метрів від гнізда, безпомилково знаходити дорогу назад. Адже його оточує висока трава, численні дерева. А гілочки, листочки, голки, що постійно падають на мурашину стежку, створюють додаткові труднощі.

Це питання поставили собі вчені. Що ж допомагає мурасі — гарний зір, яким володіє більшість денних комах, або висока сприйнятливість до запаху, що його залишили побратими на стежці?

Вчені почали вивчати поведінку лугової мурашки. У природних умовах, у степу, дослідники провели кілька нехитрих, але цікавих експериментів.

Спочатку було вирішено визначити роль запахів в орієнтації. Для цього на второваній мурахами стежці закопали плоский диск, що обертається, і замаскували його, присипавши землею. Потім, коли комахи відновили свою пошкоджену дорогу, диск разом з частиною стежки, що проходить по ньому, повернули на дев’яносто градусів. Це мурах не збентежило. Вони продовжували впевнено рухатися через диск, зберігаючи загальний напрямок маршруту, не намагаючись навіть шукати дорогу, що обривається.

Значить, допомагає зір? Як же коригує своє переміщення мураха? По траві, що оточує її, іншим великим предметам? А може, по Сонцю?

Закрили від мурах, що йшли по стежці, екраном Сонце. Та ще й обдурити вирішили: стали їх збоку освітлювати відбитим від дзеркала сонячним промінням. Але й це не вплинуло на комах. Жоден не змінив курсу.

Тоді вчені пішли на ще одну хитрість. Частину мурашиної стежки оточили замкненою стіною з картону так, що вийшов циліндр діаметром близько тридцяти сантиметрів. Він був трохи піднятий над землею, щоб не заважати руху мурах, і настільки високий, що закривав від них усі навколишні предмети. І ось тільки тоді комахи, що увійшли на оточений циліндром відрізок маршруту, значно знижували свою швидкість і починали часто змінювати напрямок руху. Вони були явно дезорієнтовані.

Отже, з’ясувалося, що мураха орієнтується з якихось навколишніх наземних предметів. Змінюючи висоту циліндра і піднімаючи його на різні відстані від землі, дослідники визначили, що найбільше значення для орієнтації лугової мурахи має ділянка огляду між двадцятьма і тридцятьма градусами у вертикальній площині. В умовах експерименту в степу, в цій зоні розташовувалися крони дерев, що контрастно виділяються на тлі неба, віддалених на десятки метрів.

Стало ясно, що лугова мураха, яка пішла в пошуках їжі або будівельних матеріалів від гнізда, постійно визначає своє місце розташування силуетами крон дерев. Проведене вченими дослідження не потребувало хитрого лабораторного обладнання, складних розрахунків. Треба було лише уважно придивитися до предмета спостереження і ясно поставити собі завдання.

Напевно, це ще не остаточні висновки. Мурахи — найцікавіші істоти напрочуд складної організації, ретельне вивчення їх обіцяє ще чимало відкриттів.