Навіщо їжаку отрута

Безумовно, їжак дуже симпатичне звірятко. Розумні очі, мокрий гострий носик. І колючки не такі вже й страшні, якщо, звичайно, лісовий житель став ручним. Хода у нього перевалюється, але завжди ділова. Мордочка висловлює непідробну цікавість. Словом, смішне та миролюбне створіння.

Але напевно багато хто пам’ятає свою першу зустріч із цим «голкошкірим» десь на галявині серед суничного листя. На вигук «Який кумедний!» він відразу відповідає досить злобним шипінням, згортається в бойовий грудочок, а необачне бажання погладити колючки зустрічає сердитим підстрибуванням.

Ось це саме підстрибування, перетворення їжака на «корову, що бодається», і стало нещодавно об’єктом пильного вивчення зоологів. Вони проводили свої дослідження у горах Швейцарії, на півдні Франції, у деяких країнах Африки. І їжачки, добре описані у ХІХ столітті ще А. Бремом, раптом відкрилися вченим з несподіваного боку. Старання підстрибнути, вколоти свого супротивника голками – чудовий захисний механізм. Але ось що виявилося — цій природній зброї їжачки здатні надати нової якості, підвищити ефективність уколу.

Зоолог Едмонд Бродсей, озброєний гарною підзорною трубою, спостерігав у Африці дивовижну сцену. Їжачок, що притиснув до землі передніми лапками велику бородавчасту жабу, раптом підняв голову і почав випускати зі своєї маленької пащі сірувату піну. «Отруївся!» — майнуло в голові вченого. Але звірятко після цієї процедури зібрало піну лапками, нахилило голову і змастило непривабливою рідиною свої голки. Потім він спокійно закусив жабою і вирушив на нову розвідку підходящої здобичі.

Зоологу згадалося, що їжачки не бояться отрути навіть дуже небезпечних змій. Чому ж у нього з’явилася спінена слина?

Вчений поселив у своїй університетській лабораторії цілу колонію їжаків із різних країн світу. І поступово все прояснилося. Якось вчений побачив, як їжачиха, що втекла з вольєра, знайшла в курному кутку недопалок, пожувала його, випустила слину і обмазала нею свої колючки. Тоді їй стали підкидати мило, ароматні солі, ганчірки, змочені різними отруйними складами. Все йшло у справу. Їжачиха спокійно з’їдала свіжий шматочок м’яса, а ось гнилий жувала і перетворювала на слину. Так само вона чинила з отруйними грибами.

Коли з жаби зняли шкіру з отруйними залозками, то жаба спокійно була з’їдена без церемонії випускання слини. Словом, це звірятко знає, що йому потрібно. Навіть серед неймовірно різноманітного світу комах він знаходить відповідний екземпляр з якоюсь відлякувальною рідиною — органічною отрутою.

Так їжак робить укол ефективнішим, болючим. Їжаки беруть у інших тварин різну отруту, щоб посилити свої оборонні здібності.