Панцирні носороги

Скільки носорогів живе на Землі! Ніхто не може точно відповісти на це питання. В Індії, вважають лісничі, максимум 500-600 тварин. На жаль, носорогів наполегливо переслідують браконьєри. Їх приваблює дорогоцінний ріг: на чорному ринку Гонконгу за нього платять чистим золотом. Старе повір’я, нібито з рогу роблять чудовий порошок, який здатний повернути людям похилого віку юнацьку силу, – причина винищення залишків цих велетнів тваринного світу.

Носоріг здавався європейцям неприступним і невразливим. Вони наділяли його надприродною силою і різними чарівними властивостями. Але лише дуже небагатьом вдавалося побачити на власні очі індійського носорога. Це не завадило, втім, чутці про нього розійтися по світу зі швидкістю блискавки. В дорозі ця чутка, як водиться, обросла небилицями і перетворила нешкідливого загалом-то носорога в казкову і люту тварину.

… Ми в п’ятдесяти метрах від носорога. Він підняв голову, нагострив великі вуха і втупився в нашу сторону. Йому не страшно: він знову опускає голову і жує траву. На його сірій спині сидить закохана пара маленьких білих чапель і без перестанку співає свою тріскучу пісню. Птахи в шлюбному оперенні, на вигляд більш ніж скромному. Їх гострі дзьоби втомилися підхоплювати комах зі спини гіганта.

Чаплі, дронго і шпаки – постійні супутники носорогів. Шкіра звірів дуже схожа на броню. Вже на невеликому видаленні її маленькі бородавчасті горбки виглядають зовсім як гвинти або заклепки.

Ця товста шкіра прямо-таки бенкетний стіл для птахів. Вони діловито стрибають по спині свого господаря і старанно вишукують паразитів. Чаплі шукають свою здобич і на землі, під ногами у носорогів. Вага звірів – більше 30 центнерів. На мулистому ґрунті залишаються глибокі відбитки їхніх ніг. Вони швидко заповнюються водою, а вода – маленькими рибками, личинками комара, пуголовками, п’явками і іншою живністю.

Пернатих косметологів вважають і чимось на зразок вартових. Носоріг милостиво дозволяє птахам «знімати урожай» з його товстої шкіри, а птахи натомість попереджають свого годувальника про небезпеку. Сигналом служить їх зліт.

У носорога поганий зір, він занадто пізно зауважує ворога. І багато хто думає, що цей недолік заповнює гострозора перната варта. Ще здалеку дізнається вона про наближення небезпеки і попереджає про неї свого господаря.

Перша ж зустріч з вірними супутниками носорогів змусила нас засумніватися в правильності такої здогадки. З часом наші сумніви ще більше посилилися. Верхи на слоні ми не раз наближалися до носорога так, що він не чув нас. Тим часом і чаплі спокійнісінько клювали свою здобич на спині «охоронюваного об’єкта». А бувало й так: носоріг вже почув шум трави і знає про присутність чужинців. Він шукає джерело шуму, роздуває ніздрі і, повертаючи голову то в один, то в інший бік, силкується почути ворога. Нарешті він напружує свої слабкі очі. А «варта» як ні в чому не бувало
видивляється кліщів та личинок або виспівує свої пісні. Чого ж не злетіли птахи, чому не дають знати своєму господареві про загрозу, яку сам він не в силах побачити?

Але повернемося до нашого носорога До нього залишається 20 метрів – такі показання далекоміра на телеоб’єктивах нашої фотокамери. Чаплі і не думають злітати. Якийсь шпак трудиться щосили, збираючи комах з товстої шкірної складки тварини, а сам носоріг спокійно піднімає голову, задумливо жує пучок трави, байдуже дивиться в наш бік і знову жує. От і добре, тепер у нас ціла плівка знімків цього незлобивого «приятеля» і його недбайливих стражників.

У кожного нашого носорога, якщо трохи краще придивитися, своя особлива прикмета: у самки свіжа рана на стегні, а у самця короткий тупий ріг. Інший самець з обдертими вухами; ще в одного кругла недавня рана між ніздрів. Ось росла стара самка з товстим жабо з відвислих складок шкіри, а це нервова мати з дитинчам, якому лише кілька місяців; віддалік стоїть самець. Його довгий ріг злегка загнутий. Тільки навчившись відрізняти тварин одну від одної, ми змогли стежити за їх поведінкою, за тим, як вони захищають свою територію.

… Ми рухаємося на інший кінець просіки. Там пасуться мати з дитинчам. Доводиться робити гак: вітер не на нашу користь. Нас вкриває висока і густа трава. Варто самці почути нас, як вона тут же кинеться бігти.

У тварин є так звана «дистанція втечі» – відстань, до якої може наблизитися чоловік. Для носорога ця дистанція – 150 метрів, якщо він, зрозуміло, вже почув людину. Будь птахи хорошими сторожами, це відстань скоротилася хоча б до 100 метрів. Ми заміряли дистанцію втечі пернатих супутників носорога. Майже завжди виходило щось між 15 і 30 метрами. Зрідка – 50 метрів, якщо ми наближалися до них на слоні. Такі дані відповідають відомому правилу, яке свідчить: дистанція втечі прямо залежить від розмірів тварини. Чим дрібніше тварина, тим коротше її дистанція втечі. Тільки в національних парках, улюблених місцях туристів, і в зоопарках ця дистанція йде на спад. Якщо в зоопарку практично вдалося звести дистанцію втечі тварини до нуля, ми говоримо: тварина приручена.

Птахи, що столуються на спині у носорога, не годяться в сторожи ще й з іншої причини. Вони супроводжують не одних тільки носорогів, а і домашніх тварин. Чаплі сідають на спину домашніх буйволів, зебу і кіз. Люди щодня виганяють і пасуть худобу, і присутність людей стає звичною для птахів. Так навіщо ж стануть вони відлітати від людей і зі спини носорога?

Птахи-супутники перетворюються на сторожів, коли носоріг стоїть у високій траві, а людина, що наближається і для носорога і для птахів залишається невидимою. У цьому випадку пернатих лякає рух трави. Вони відлітають, а це, в свою чергу, насторожує носорогів.

… Від землі піднімається пара. Жарке полуденне сонце висмоктує вологу з рослин. Ми все ще на шляху до матері з дитинчам. Перед нами, навколо нас і навіть над нами – суцільна трава з довгим і по краях гострим листям. Трава густа і непроникна, як стіна.

Погоничеві нелегко дістатися до мети. Він рухається по сонцю. Нарешті ми у просіки. Погонич їхав правильно: ми опинилися зовсім поруч з тваринами. Користуючись тим, що нас приховує трава, робимо перші знімки.

Цю самку ми ще не зустрічали. У неї досить маленький і тупий ріг, не гладкий, як майже у всіх носорогів, а ніби гофрований. На ньому кільцеподібні потовщення. Дитинчаті, мабуть, чи не більше півроку. Над його носом вже помітний майбутній ріг. Носороги народжуються без рогу. Лише через кілька місяців на гладкому лобі виростає у них маленький горбок, з якого кнопкою визирає ріг. Відтепер тварина виправдовує свою назву.

Ми обережно наближаємося до тварин. Слон проявляє помітне занепокоєння. Він фиркає і б’є хоботом по траві. Носороги переривають свій обід. З сухої трави вилазить голова носорога, чітко видно вуха-лопухи, стурбовано рухаються, почувши підозрілий шурхіт. Зараз наш «приятель» виразно видний; його голова мотається з боку в бік і здається нам куди більш квадратною, ніж у індійських носорогів, а паща потужніше і ширше. Носороги прекрасно освітлені. Не гаючи часу, ми робимо один знімок за іншим.

Раптово носорожа голови зметнулася вгору. Самка трубно реве, майже не відкриваючи пащі. Це вона лякає нас. Не поспішаючи відходить трохи вбік. І раптом мовчки кидається в атаку на слона. З-під її ніг бризкає мул.

Погонич кричить, підганяючи слона. Слон різко повертається і з глухим ревом біжить геть. Носороги переслідують нас. Мул уповільнює нашу втечу. А тут ще задні ноги слона глибоко загрузли в багнюці. Носороги все ближче і ближче. У них є перевага: вони легше і грузнуть у бруді не так глибоко.

Все-таки слон встигає вибратися на тверду землю. Тепер носороги відстають і припиняють погоню. Самка з дитинчам ховається у траві. А слон все мчить і мчить. Нас кидає з боку в бік, ми насилу утримуємося в сідлі. Однією рукою Вольфганг притискає до грудей фотоапарат, другою тримається за сідло. Я кидаюся на сумку з телеоб’єктивами. Якщо впаду, так разом з нею.

Ще кілька сот метрів – і погоничеві вдається зупинити слона. Вольфганг ретельно заряджає апарат і, посміхаючись, каже:
– Ти бачила, чаплі не відлітали, поки самка не напала на нас.
– Так, – кажу я і теж посміхаюся. – Вони, напевно, порядком здрейфили, коли грунт висмикнулась у них з-під ніг.
– Що й казати, їх обід ми перервали не надто чемно, – додає Вольфганг. – Тільки тримаю парі – вони вже повернулися і надолужують згаяне.

Ми сміємося. Стає легше. Можна продовжувати наші зустрічі з носорогами.

Автор: Урсула Ульріх, переклад з німецької.