Секрет життя бджіл

Шотландський лікар і вчений доктор О’Граді – герой одного з романів Андре Моруа, – розмовляючи на різні абстрактні теми з другим в романі героєм – французьким письменником Орелем, згадує «урок, викладений природою мислячим людям» на прикладі так званих суспільних комах. Такі комахи живуть, як відомо, сім’ями, в яких основну масу становить фізіологічна каста (її ще називають стаза) робітників.

О’Граді говорить про медоносних бджіл і мурах, але міг би згадати і джмелів, і ос, і термітів, а крім того, і маловідомих бджіл, на кшталт тропічних меліпон і тритон, або південних галіктів…

Сім’ї всіх цих видів володіють багатьма вражаючими властивостями, але сьогодні ми поведемо мову тільки про одну з них: про здатність змінювати тривалість терміну життя окремих складаючих сім’ю особин.

БДЖОЛИНІ СІМ’Ї ГАЛИКТІВ

На Землі зареєстровано близько 20000 видів бджіл. У одного з них, саме у галіктус маргінатус, старий сербський професор Сіма Гроздавіч і молода французька дослідниця доктор Сесіль Плато-Кеню незалежно один від одного відкрили нещодавно цілком небачену в інших комах форму родини.

Життя сімей галіктус маргінатус представляє процес неймовірно вигадливий і все ж разюче стрункий і в той же час на рідкість злагоджений. Фантасти, які малюють світи на планетах далеких галактик, не придумали поки нічого, що хоча б віддалено нагадує той згусток чудасій, які, виявляється, існують на землі і повз які люди так довго проходили, не підозрюючи про них.

Чорні або чорно-зелені бджілки галікти приблизно вдвічі менше медоносної бджоли. Вони скромно гніздяться в ґрунті і проводять тут майже все життя. Вже одне це досить несподівано, якщо згадати, що галікти крилаті.

Перезимувавши в підземному наглухо закритому гнізді, відлюдниці навесні відкривають собі вихід, піднімаються на поверхню до світла, знаходять на квітках поживний пилок і нектар і, підкріпивши сили, приймаються кожна сама для себе рити неподалік від материнського гнізда майже стрімкий хід, що веде вниз сантиметрів на 30 . В глибині шахти вони виривають 3-6 маленьких овально-сферичних ніш-комірок.

Ледве комірки готові, галікта починає зносити в них пилок і нектар з зростаючих поблизу квітів. Під землею корм укладається не абияк: в кожній комірці виростають акуратно і щільно спресовані борошнисті хлібці з квітня, заправленого нектаром. Але ось готовий останній хлібець. Галікта піднімається до входу і зсередини запечатує його, потім, задкуючи, спускається і при цьому, діючи жалами та ніжками, продовжує руйнувати за собою шахту… Цілими залишаться лише в самій глибині кілька останніх сантиметрів ходу і пов’язані з ними осередки. Тепер будівниця відпочине, а потім відкладе на кожен хлібець по яйцю. Це відбувається в липні, а до початку вересня, коли на півдні, де водяться галікти, ще тепло і сухо, в комірках, що загубилися в ґрунті гнізда виведуться молоді бджілки-галікти. І відразу весь хід життя тут зміниться. Відтепер мати-родоначальниця переходить на повне утримання дочок.

Тепер все в підземному будинку будуть робити молоді бджілки. Їх зовсім мало: 3-6, по числу осередків. Мляві, без корму – хлібці давно з’їдені личинками – дрімають молоді бджілки в порожніх осередках. Коли настануть передзимові холоди і грунт охолоне, бджілки разом з матір’ю впадуть у стан спокою і, нічим не підгодувавшись, натщесерце, заснуть до весни.

Навесні, з теплом, прокидається життя і в гнізді. Молоді галікти починають з того, що відновлюють зруйнований минулого літа вихід з гнізда, ремонтують старі і споруджують нові вічка. Сильними ніжками і жалами через відкритий ними хід викидають вони наверх грунт, так що на поверхні виростає спочатку невелика, а далі з кожним роком все більш помітна земляна грудочка. Вона скоро спікається на сонці і, залишаючись зовні безформною і нерівною, приховує в собі і під собою хід у шахту. Через цей прямий, гладкий, майже полірований канал і покидають бджілки-галікти гніздо. Вийшовши на волю, вони знаходять можливість літати, знаходять, нарешті, квіти, поїдають пилок і п’ють нектар, наситившись, починають зносити корм додому, годують матір і поступово заповнюють ніші акуратно укладеними запасами. Ледве в кожному осередку виростає щільно спресований пилковий хлібець, змочений нектаром, бджілки перестають вилітати до квітів і приймаються так само, як це робила рік тому їх мати, руйнувати зсередини хід, і поступово спускаються вниз.

Покінчивши з цим, всі вони, одна за одною, гинуть. Їхні тіла виявляються десь всередині гнізда, завжди разом. Що не кажи, дивно виникає під землею кладовище, де покояться останки крилатих, які, проживши трохи більше року, мало не весь цей час провели під землею і, пропрацювавши на квітках лише по кілька днів, не більше однієї двадцятої всього терміну свого життя , встигли, однак, на цілий рік вперед забезпечити кормом зростаючу громаду.

Всі дочки старої галікти з року в рік; покоління за поколінням вимирають, але життя в гнізді не припиняється: тут жива мати, яка заснувала гніздо. Приблизно в липні вона відвідує всі вічка і відкладає в кожну по яйцю на хлібець; з яєць незабаром вилуплюються личинки, поїдають приготовані покійними сестрами хлібці, заляльковуються і далі – до вересня – прокидаються в зовнішності молодих галіктів, в точності схожих на торішніх своїх сестер і на матір. Жодного разу не покинувши запечатаного гнізда, вони з настанням холодів завмирають і сплять всю зиму»

На другий рік в гнізді виводиться 15-20 бджілок, на третій рік бджілок в гнізді вже близько 50, на четвертий – приблизно півтораста. Кожне покоління живе лише близько року…

І ось приходить остання в житті гнізда – п’ята чи шоста – весна. На цей раз горбок над виходом з підземелля піднявся вже сантиметрів на 5-7. Більше ніж коли б то не було грунту доводиться викинути бджілкам на поверхню: адже вони споруджують тепер вже до 500 осередків! Гроно сферичних ніш навколо ходів стало небувало великим. Пожвавлення панує біля входу, провідного в глиб лабіринту: бджілки-фуражири поспішають за кормом і повертаються з пилком і нектаром.

Ледве закінчене укладання солодких пилкових хлібців, хід в гніздо запечатується, а молоді – їм всього лише по року – галікти самі пробираються на цвинтар і тут, вичерпавши сили, залишаються. Одна стара галікта, що пережила вже п’ять зим, п’ять весен, п’ять років, як і раніше жива. Вона знову засіяла всі хлібці, знісши на кожен по яйцю, з яєць виводяться личинки і приймаються без зволікання поїдати своє пилкове ложе.

Якби справи і далі йшли тут, як колись, молоді галікти знову зимували б з матір’ю в запечатаному гнізді. Але підземелля залишається тепер закритим вже не до весняних днів, а тільки до початку осені. Справа в тому, що прокинулися в комірках молоді галікти (цього разу разом з бджілками-самками виводяться також і самці) вперше за всі роки існування відкривають гніздо на початку вересня. Відкривається воно, однак, не так, як навесні: зсередини прокладається не загальний коридор, а численні дрібні ходи. Цими ходами вибираються на волю самці.

Залишаючи будинок, залишаючи тут своїх молодих сестер і матір, вони відлітають на пошуки ходів, що ведуть в інші повновікові гнізда з молодими самками.

Після весільної пори, яка триває іноді навіть кілька тижнів, самці гинуть, залишаючи в гніздах молодих «вдів», а «вдови» стають в цей час і сиротами, так як стара мати – засновниця громади – теж гине. Останнє її потомство, що залишилося в живих, складається суцільно з осиротілих «вдів». Перезимувавши, вони навесні покинуть старе підземелля і розлетяться. Кожна закладе поблизу від материнського нове гніздо, в якому виникне, буде жити і п’ять-шість років рости нова громада.

Чому ж бджілки-галікти, якщо вони вивелися в молодих гніздах, живуть всього по року, а ті, що з’явилися в п’ятирічному гнізді – у п’ять-шість разів довше?

Не відразу народжується і не само по собі формулюється таке питання, а вже для того, щоб отримати відповідь на нього, довелося витратити роки. Однак головне тепер з’ясовано. Самка-засновниця виділяє, виявляється, із залоз якийсь секрет, злизуваний з її тіла дочками. Цей секрет і позбавляє молодих бджілок можливості відкрити вихід з гнізда у вересні… Немає сумнівів, що фізіологи простежать канали, по яким передається на нервові центри вплив, біохіміки з’ясують формулу секрету, біофізики встановлять механізм дії цієї речовини, що виключає з ланцюга повадок молодих галіктів всього одну тільки ланку: вони стають нездатними відкрити вихід з гнізда восени.

А раз гніздо запечатано, то в нього немає доступу крилатим «женихам», які зграями літають в осінню пору над землею і вусиками перевіряють всі отвори, всі грунтові щілини і тріщини в пошуках ходу до захованих під землею «наречених». У цьому вся справа: мати, образно кажучи, зачаровує дочок секретом своїх залоз, і дочки просипають час польоту суджених… Зате на п’ятий-шостий рік життя гнізда, коли потомство старої галікти стає досить великим, тут відбуваються одночасно дві важливі і глибокі зміни.

Тепер годувальниць багато, і стара самка отримує корм, як ніколи, багатий і різноманітний. З відкладених самкою яєць до початку вересня виведуться не самі тільки самки, але також і самці. Крім того, тепер секрету залоз самки-засновниці на всіх її нащадків не вистачає, і вона не здатна, як це було чотири-п’ять років поспіль, стримувати розтин гнізда восени. Ось чому виходи з підземелля і виявляться відкритими в пору польоту самців. Народившись у зрілих гніздах «женихи» знаходять для себе в інших таких же гніздах «наречених», а «наречені» після зустрічі з «женихами» проживуть по 5-6 років і в перші 4-5 років щорічно будуть виробляти на світ дочок, жодна з яких не проживе довше 12-13 місяців.

Найпильніше і ретельне морфологічне і анатомічне вивчення виходячих зі стану лялечки молодих бджілок-галіктів в гніздах різного віку не виявляє в них ніяких відмінностей. І це не помилка дослідження. Коли з молодих гнізд брали тільки щойно пробуджених лялечок і, відзначивши для вірності фарбою, пересаджували в п’ятирічне гніздо, то прилітаючі в гніздо самці не чинили корінним мешканкам ніякої переваги перед підкидьками. Після шлюбної пори підкидьки, як і корінні мешканки гнізда, благополучно зимували, потім, навесні, покидали гніздо і приймалися закладати нові громади, діючи нітрохи не менш завзято і анітрохи не менш успішно.

Але ж якби не пересадка в чуже гніздо, всі ці мічені фарбою бджілки прожили б лише по року і після закінчення цього терміну опинилися б на підземному цвинтарі, а зараз вони живуть ще рік і ще, загалом, 5-6 років… Хіба ж це не диво: таким простим способом в п’ять разів продовжити життя проти його природних, нормальних термінів? І чи правильно це? Чи немає тут якоїсь помилки? Факти з біології інших суспільних комах відповідають на ці питання. Але про це ми вже поговоримо в наступній статті.

Автор: І. Халіфман.