Що кажуть бджоли?
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
У казках не тільки люди, але і тварини, і комахи запросто розмовляють один з одним. Твереза людська наука спочатку повністю відмовила «братам нашим меншим» в здатності спілкуватися між собою і, тим більше, з самим «вінцем творіння» – людиною. Однак зараз ця сама наука ретельно досліджує різноманітні сигнали, за допомогою яких живі істоти обмінюються один з одним інформацією.
Виявилося, наприклад, що собака висловлює свої почуття не тільки гавкотом і помахуванням хвоста, а й усім своїм виглядом – виразом морди, положенням вух; мавп, нездатних видавати членороздільні звуки, вдалося навчити розмовляти з людьми на мові жестів глухонімих.
А комахи? У них в наявності обмін інформацією за допомогою різноманітних сигналів – специфічних поз, пахучих речовин – феромонів і знову-таки звуків. Причому звуки, як виявилося, в деяких випадках відіграють домінуючу роль.
Наприклад, вважалося, що бджоли-фуражири, які знайшли корм, повідомляють про нього своїм подругам за допомогою своєрідних танців: бджола повзає по стінці сот, виляючи черевцем, причому довжина «протанцьованого» шляху вказує на відстань до джерела їжі. Якщо бджола, танцюючи, повзе вертикально вгору, це свідчить, що летіти потрібно прямо на Сонце: якщо бджола повзе вертикально вниз, значить, їжа знаходиться в протилежній стороні; якщо ж рухи здійснюються під кутом до вертикалі, то цей кут вказує крилатим фуражирам точний азимут.
Але, от біда, як бджоли можуть бачити всі деталі танцю, якщо у вулику нічого не видно? Виявляється, деталі танцю комахи розпізнають на слух. У бджіл роль вух виконують особливі волоски-сенсілли, розташовані на голові, вони дозволяють комасі розпізнавати висоту сигналу, його тривалість і напрямок в просторі. Саме за допомогою цього органу бджоли і отримують від розвідниці точні вказівки про місцезнаходження корму.
Наприклад, ставилися такі експерименти. Вздовж напрямку польоту фуражирів ставили три годівниці – одну на відстані 100 метрів від вулика, іншу в 150 метрах, а третю в 200 метрах, причому спочатку була відкрита тільки найближча годівниця. Бджола-розвідниця, виявивши корм, поспішала у вулик і затівала свій ритуальний танець – і негайно ж до годівниці спрямовувалися її товариші. А потім за допомогою спеціального звукового випромінювача на «танцмайданчик» починали подавати сигнали, які танцююча бджола видавала після того, як знаходила корм на відстані 200 метрів. І що ж? Бджоли переставали звертати увагу на всі найближчі годівниці і слухняно летіли до найдальшої.
Ще цікавіше роль звуків при роїнні бджіл і при переселенні всього вулика на нове місце. Спочатку спеціальні бджоли-квартирмейстери відшукують відповідне житло. Зазвичай знаходиться кілька варіантів обміну, і квартирмейстери, танцюючи, як би сперечаються один з одним – чий варіант краще, причому звуки, які вони при цьому видають, не відрізняються від сигналів бджіл-фуражирів. А потім раптом всі доходять згоди і починають співати одну і ту ж пісню, і тоді рій або вся сім’я знімається з місця і прямує до нової квартирі.
Правда, іноді виявляється так, що всі варіанти «обміну житлоплощі» рівноцінні, і квартирмейстери до хрипоти сперечаються один з одним, ніяк не досягаючи домовленості. І тоді бідні бджоли цілодобово чекають під відкритим небом, поки припиниться суперечка.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.