Слідами птерозаврів
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Американець Лін Оттінгер аж ніяк не належав до числа знаменитостей: він був власником крамнички в провінційному Моабі, де продавалися різнокольорові камінці та інші зразки винахідливості природи, якими багата навколишня пустеля. Зате він відмінно знав місцевість і охоче підробляв, наймаючись гідом. Коли запас товару в крамниці вичерпався, Лін відправився за поповненням в свою «комору», на цей раз на північний схід від Моабу. Тут-то його і очікував птерозавр.
Звичайно, не сам цей птахоящір, свідок минулих епох, а його скам’янілі сліди. Але і це немало: адже до сих пір в Північній Америці лише одного разу знайшли сліди птерозаврів і ті дуже невиразні. А тут перед Ліном лежав ясний ланцюжок відбитків лап, що колись належали напівптаху-напівящеру.
Незабаром на місце «події» примчав геолог Вільям Лі Стоукс, а за ним – відомий каліфорнійський палеонтолог Семюел Уеллс з цілою свитою фахівців. «Консиліум» встановив, що відбиткам не то 150, не то всі 200 мільйонів років. На жаль, поруч не знайшлося так званих керівних копалин – залишків рослини або тварини, вік якої досить точно відомий, щоб підказати вченим вік незнайомця, знайденого поруч, в тому ж шарі.
Так чи інакше, старіших слідів птахоящерів людське око ще не бачило ніде. Взагалі ж птерозаври були різні: одні не крупніше нинішнього горобця, інші – з 10-метровим розмахом шкірястих, як у кажана, крил. Харчувалися одні з них комахами, інші – рибою.
Приблизно 135 мільйонів років тому між птерозаврами і птахами, що з’явилися незадовго перед тим почалася смертельна боротьба: і ті, і інші претендували на одну і ту ж, як тепер прийнято говорити, екологічну нішу. Птерозаври були менш досконалі: вони і літати-то, по суті, не вміли, а лише планували. Ось чому їм і довелося зникнути з лиця Землі…
Тепер у вчених попереду чимало нових турбот: треба випиляти алмазною пилкою величезні блоки пісковику з дорогоцінними слідами і неушкодженими доставити їх з пустелі в музей при університеті штату Юта, де для них вже приготовлено почесне місце. А точне розташування знахідки тим часом тримають у найсуворішому секреті, щоб не привернути увагу мисливців за сувенірами.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.