Собаки та кішки: дикі та домашні

Незважаючи на тисячолітню історію сімейного життя, кішки постійно зберігають за собою право на незалежність і повертаються іноді до первісного, дикого стану. «Коли я прийшов на цю ферму, то був вражений кількістю котів. Спробував порахувати їх, але збився, дійшовши до десятка. Не уявляю, звідки вони взялися,— пояснила мені господиня.— З їхньою появою зникли всі дрібні птахи довкола. Але зникли і миші. Тож я дуже рада…» — так писав один англійський зоолог під час відвідин ферми у Північній Англії.

Жива колекція кішок на тій фермі є типовим прикладом повернення в дикий стан, незважаючи на сотні років життя в домі. Сьогодні дикі домашні кішки — головний ворог усіх дрібних тварин Британії. Усі вони мають відмінні мисливські якості. Вони нападають на нещасну жертву та вбивають її, навіть коли ситі. Хочуть – приходять на якусь ферму і милостиво дозволяють утримувати себе, хочуть – живуть у лісі. Але при цьому екс-домашніх котів не слід плутати зі справжніми кішками. Тих на Британських островах небагато, переважно вони водяться в Шотландії. Там дикі й здичілі кішки живуть в тих самих районах. Деякі зоологи навіть припускають, що вони схрещуються між собою.

В Австралії назвати когось «динго» — все одно, що образити. Цього зграйного дикого пса все ще вважають шкідником номер один, переслідують і нещадно винищують. А разом із ним «прихоплюють» найчастіше і ні в чому не винну червоно-коричневу вівчарку, дуже схожу на динго.

Дикий собака динго потрапив до Австралії близько трьох тисяч років тому, сильно розмножився і в останні століття став бичем вівчарів. Вісімдесят років тому на вимогу зневірених фермерів було споруджено гігантську, в 10 тисяч кілометрів завдовжки, огорожу навколо пасовищ Квінсленду, Нового Південного Уельсу та Південної Австралії. Необхідність цього двометрового бар’єру динго сьогодні сильно заперечується, бо хижаки знаходять способи обійти перешкоду.