Тахі повертаються в Гобі
Чотири тисячі – п’ять тисяч років тому на території сучасної Монголії масами паслися дикі коні, яких монголи називають «тахі». Ще в XVII-XVIII століттях їх було дуже багато. Європа дізналася про їхнє існування тільки в 1879 році, коли видатний дослідник Центральної Азії Микола Михайлович Пржевальський дав докладний опис зовнішнього вигляду цього коня і будови його скелета. Після цього дикі монгольські конячки були названі ім’ям Пржевальського.
Дорослі коні мають висоту в холці 1,3 метра, а кобилиці ще менше розмірами. Шия у них коротка і масивна, вуха маленькі, коротка грива стоїть дибки. Коричнево жовте забарвлення добре підходить до умов пустелі Гобі. Тахі задовольняються мізерною рослинністю і тільки раз на добу відправляються на водопій. Рятуючись втечею, ці тварини скачуть зі швидкістю 60-70 кілометрів на годину.
В кінці позаминулого століття відомий німецький зоолог і торговець тваринами Карл Гагенбек зловив за допомогою монгольських мисливців двох лошат і доставив їх в Празький зоопарк, де вдалося їх розмножити. Звідти коні Пржевальського потрапили і в інші зоопарки. А всього на земній кулі залишилося лише близько 200 коней Пржевальського, причому на своїй батьківщині, в Монголії, за останні двадцять років вони зустрічалися дуже рідко.
У Трансалтайському Гобі був створений величезний заповідник для реакліматизації коней Пржевальського. Монгольські вчені сподіваються, що табуни цих маленьких витривалих конячок знову стануть прикрасою монгольських степів і напівпустель.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.