Вівцекоза чи козобаран?
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Досі найбільшим досягненням біоінженерії вважалося отримання шляхом маніпуляцій із зародковими клітинами – гібрида двох видів домашньої миші. Але ці види були дуже спорідненими один до одного, що сильно полегшувало операцію.
Нового великого успіху в цій галузі досягли наукові співробітники Інституту фізіології тварин при Кембриджському університеті. Ними отримано з п’ятдесяти зародків кози та вівці вісім особин «химер» — тварин, кожна з яких має риси як того, так й іншого виду. У деяких особин, за будовою близьких до кози, тіло частково вкрите густою овечою шерстю, в інших подібних в іншому з вівцями вся рослинність типово козяча.
Тільки в однієї з незвичайних особин (їх пропонують називати або вівцекозами, або козобаранами) білки крові мають властивості, які притаманні обом видам. Ця тварина поводиться як звичайний цап, але не дає потомства.
Господарського значення цим експериментам вчені поки що не надають. Крім суто теоретичного, вони можуть, проте, знайти собі чимале застосування у справі охорони навколишнього середовища. Подібна біотехніка створює можливість відтворювати особин вкрай рідкісних і зникаючих з Землі видів ссавців шляхом отримання потомства від матері, що належить іншому, більш поширеному виду.
Наприклад, біологам Нью-Йоркського зоологічного товариства нещодавно вдалася пересадка зародка індійського дикого буйвола (гаура) звичайній корові, яка в результаті принесла теля цієї рідкісної породи.