Яким було життя мамонта
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
40 років тому у верхів’ях річки Колими, було знайдено ціле і напрочуд добре збережене мамонтеня, «законсервоване» в крижаній лінзі. Це дало можливість вченим різних спеціальностей добре вивчити мамонта і багато дізнатися про його життя. Всі досягнення сучасної науки були пущені в хід.
Насамперед, коли жило мамонтеня? Відповідь на це запитання дав радіовуглецевий метод — він показав, що загинуло мамонтеня близько 40 тисяч років тому.
На основі геологічних, геоморфологічних та палеобіологічних даних дуже докладно вдалося відтворити умови життя мамонта та його батьків. У пізньому плейстоцені, до якого належить знахідка, клімат був дуже близький до сучасного: суворий, з холодною сухою зимою і прохолодним і досить вологим літом. Схожий був і рельєф, і загальний вигляд місцевості. Щодо рослинності, то вона також мало відрізнялася від сучасної: та ж розріджена тайга з невисокими, сильно пригніченими деревами та лісотундрою. Мамонти паслися в тундростепі, що нагадує сучасні високогірні степи, з окремими ділянками модрини.
Найближчими сусідами мамонтів були на той час дикі коні, волохатий носоріг, північний олень і первісний бізон, тобто представники так званої пізньої мамонтової фауни.
Життя мамонта явно не балувало – йому доводилося долати великі відстані, про що красномовно свідчить сильно зношене волосся по краях його підошв. Вік мамонта вчені визначають у сім-вісім місяців. До цього часу він почав уже самостійно годуватися і встиг навіть сильно стерти молочні зуби, але ще смоктав матір. Сучасні слонята, до речі, потребують материнської опіки не менше ніж п’ять років.
Не можна, зрозуміло, повністю відтворити обставини загибелі тварини, але, мабуть, загинув мамонт випадково, впавши в термокарстову западину, яка незабаром змерзла, а потім, не розмерзнувшись, була засипана грунтом. Лінза копалини льоду так і збереглася до наших днів. Не постраждали і тканини мамонта. Добре збереглися, зокрема, кровоносні судини.
Тканини внутрішніх органів, м’язи та шкіру мамонта досліджували у світловому та електронному мікроскопах. І хоча під час сорокатисячолітнього перебування у вічній мерзлоті вони зазнали значного руйнування, вченим вдалося відшукати та вивчити окремі відносно мало постраждалі клітини. А ось спроба отримати хромосомний препарат мамонта успіхом не увінчалася.
Було проведено цілу низку біохімічних досліджень. Визначено амінокислотний склад м’язових білків, досліджено ліпіди мозку, вивчено збереження деяких біохімічних компонентів та ті зміни, які вони зазнали. «Імунологічна відстань» між мамонтом і слоном, як вважають вчені, приблизно вдвічі менше, ніж між людиною і горилою або шимпанзе. І ще один висновок, зроблений на основі вивчення імунологічних реакцій – дивергенція, тобто розбіжність від одного загального предка, індійського і африканського слонів і мамонта відбулася менше п’яти мільйонів років тому.